Зранку у нас Максим прокидається найпершим, і зразу біжить в ліжко до мами і тата. Йому треба полежати 10 секунд біля тата, 10 секунд біля мами, потім посередині, на мамі, на татові, на обидвох впоперек ліжка, зробити берізку і кілька переворотів. І усе це - із "озвучкою" і коментарями. Ми просимо бути тихіше, бо Святослав ще спить. Скоро канікули закінчаться і знову треба буде вставати рано-раненько. Максим ніби старається не шуміти, але не дуже те йому вдається.

За кілька хвилин чути як голосно позіхає і потягується Святослав. Максим заглядає: "О, Славчик прокинувся... Мама, а чому Славчик прокинувся? Може, тато заголосно казав: Чшш..." :)

Гогольfes-2016, відкриття.

Цьогорічний, і вже дев’ятий по рахунку фестиваль сучасного мистецтва Гогольfest, відкрився 16 вересня на території арт-заводу «Платформа». Його тема –біблійна історія про Вавилон. Людська мрія збудувати вежу до небес, гнів Бога і «змішування» мов, через що люди перестають розуміти один одного, - таке відбувалося тоді, в далекі часи, описані в Старому заповіті, щось схоже відбувається і зараз.

«Якщо орієнтуєшся на мрію, якщо хочеш творити, використовуючи спільну мову мистецтва, приєднуйся до ГОГОЛЬFEST-2016», - закликають організатори фестивалю.

Святкове відкриття Гогольfestу мало початися пізно ввечері, о 21.00. Ми приїхали раніше, щоб погуляти по території, пройнятися атмосферою фестивалю і побачити на власні очі усі локації, де більше тижня буде жити Гогольfest.

За строгим контролем на вході, рамками і перевіркою рюкзаків, нас чекали дівчата в білих масках-обличчях Гоголя, стійки з програмками і традиційний атрибут фестивалю – голова Миколи Гоголя. 

"Фелікс Австрія" Софії Андрухович

Цей роман вийшов з друку давно, ще два роки тому. Про нього вже багато говорили і писали, він отримав найважливіші літературні відзнаки в Україні, став "Книгою року BBC". Але я прочитала його тільки тепер. І мушу поділитися своїми враженнями.

Лебедівка (фото з літнього відпочинку).

Лебедівка - це невеличке курортне село в Одеській області, ближче до кордону з Молдовою.

Пансіонати, бази відпочинку, кафе і лотки з усіляким "пляжним" реманентом... Я усе видивлялася - де ж саме село. Ну, школа, церква, сільрада, хати, городи - десь так як я собі уявляю звичайне українське село. Але поблизу від пляжу села не було, тільки пару будиночків, в яких могли б жити місцеві люди. Аж потім, в Києві, зайшла у Вікіпедію і прочитала, що населення Лебедівки - це 26 осіб :). Тобто села тут майже і немає, Лебедівка "оживає" тільки влітку.
Ще одна несподіванка - відсутність прісної води. На бази відпочинку вода проведена з моря. Доведеться мити руки, фрукти, посуд і приймати душ солоною водою. Найбільше я переживала що буде з волоссям, чи зможу я його розчесати після солоного душу. Виявилося - нічого, солона вода таки додає жорсткості волоссю, але розчесати можна. Про те, що вода з крану тече солона згадуєш тільки тоді, коли на руці є рана або коли намочиш під краном зубну щітку :).
Чомусь я думала, що Лебедівка - це все-таки ближче до сходу України, Одеська область, і українською тут розмовляють тільки туристи із заходу. Виявилося - ні. Українською розмовляють офіціанти, бабусі на базарі, продавці парасольок, магнітиків, і більшість туристів. З динаміків кафе чути "Океан Ельзи", "Бумбокс", "Антитіла" частіше, ніж російську попсу. (Таке враження, що до Тернополя тут ближче, ніж до Одеси і навіть до Києва.)

Але найприємніше враження залишило море... Усі вісім днів нашого відпочинку воно було чудовим: чистим, теплим і лагідним.

"Снігова королева" в середині літа.

Було сьоме липня, середина літа і свято Івана Купала. Ми збирали речі для відпочинку на морі, складали списки і докуповували необхідне, а ввечері поспішали на прем'єру в Національну оперу Ураїни. Для такої пори року прем'єра незвична - балет "Снігова королева".
Звичайно, казка "Снігова королева" не про сніг і зиму, а про перемогу теплих почуттів (любові, вірності) над злом і холодом. Але так часто ця назва використовується для різноманітних новорічних свят і постановок, що Снігова королева вже стала майже таким "новорічним атрибутом", як і Дід Мороз. :) Тому побачити "Снігову королеву" в липневій афіші було несподівано.

Рецепт домашнього лимонаду.

Від самої думки про цей напій у мене в роті з'являється слинка :). Діти теж його обожнюють. Звичайно, магазинним лимонадом зловживати не хочеться, а дома приготувати можна. Тим більше в спеку, і за простим рецептом.

Продукти:
вода - 3 літри,
м'ята - 4 гілочки,
лимон - 2 шт.,
мед - 150 гр,
цукор - 100 гр.

Меду й цукру я давала трохи менше, вийшло все-одно дуже смачно.
Гілочки м'яти заливаємо холодною водою і ставимо на плиту. (Я готувала у  7-літровій каструлі, тому усіх продуктів, відповідно, більше.)

Чернігів, екскурсія.

Чернігів - місто, в якому похована велика частина української історії.

За Чернігів воювали два рідні брати, руські князі - Ярослав Мудрий і Мстислав Хоробрий. Місто пережило кілька страшних навал монголо-татарської орди, коли ледь не все місто було спалене, а жителі вбиті або забрані в полон. В різні роки Чернігів ставав то частиною Литовського князівства, то Польщі, то Московської держави. Звичайно, кожна зміна влади супроводжувалася війнами і руйнуванням. В часи гетьманства Чернігів був центром козацького полку. А ще тут знаходиться найдревніший храм Київської Русі - Спасо-Преображенський собор, і Антонієві печери - цілий підземний комплекс з храмами, каплицями і місцями поховань. 

Тепер Чернігів виглядає як звичайне провінційне містечко з невеликою історичною частиною, до якої майже ні в кого немає діла і інтересу... Що, власне, і не дивно. Музеї Чернігова - типові радянські, чи то тепер пост-радянські музеї... Ну, ви знаєте: музейниця-бабуся сидить у куточку в тілогрійці і розв'язує кросворди, в гіршому випадку - ходить за вами слідом і пильнує, щоб нічого не чіпали руками. А чіпати й нІчого - за склом шматки битих горшків; камінці, які були частиною мозаїки якогось там століття; поцвілі сторінки церковних книг; рештки зброї і просто дротики, знайдені під час розкопок. Зовні будівлі цікавіші. В трохи потемнілих і місцями облуплених стінах можна побачити колишню велич. Так що просто так історії Чернігова не побачити, треба включати фантазію і попередньо вивчати історію... Або, можливо, замовляти екскурсію. Ми цього не робили, бо хотілося просто погуляти по Чернігову, в своєму темпі і з своїми зупинками.

А тепер про нашу екскурсію і трохи фоток.
Історична частина Чернігова знаходиться на валу, тобто високому пагорбі над Десною і її притокою Стрижнем. Саме тут в VII столітті і виникло укріплене місто.

Кирило Карабиць знову в Києві.

Ім'я Кирила Карабиця я почула вперше майже двадцять років тому, в залі Київської філармонії. Для багатьох слухачів тоді він був, в першу чергу, сином Івана Карабиця - композитора і професора консерваторії. Мабуть, дітям музикантів, які також стали музикантами, завжди трохи складніше, ніж іншим. Крім усього іншого, їм треба довести, що вони тут, на сцені, за власним покликанням, і що їх талант має свою цінність, незалежну від батьків.

З тих пір пройшло багато часу. Кирило Карабиць  працював із Будапештським оркестром, оркестром Французького радіо, був головним диригентом симфонічного оркестру в Борнмуті. Гастролював і диригував оркестрами багатьох інших країн - Австралії, Японії, Бразилії, Норвегії, Італії, Швейцарії, Німеччини, Фінляндії... Безліч нагород, призів і відзнак.
У 2012 - найкращий диригент року (за визнанням Королівського філармонічного товариства Великобританії). 2014 року "найулюбленішим оркестром світу 2014" визнаний Борнмутський симфонічний оркестр, під керівництвом Кирила Карабиця. Віднедавна він музичний директор і головний диригент Німецького національного театру і Державної капели у Веймарі.

Концерт «Ухо –ансамблю» у філармонії.

Концерт сучасної академічної музики в залі, заповненому глядачами. Молоді люди 20-30 років без музичної освіти і не з «сакральних» мистецьких кіл проводять вечір у залі філармонії, а не в нічному клубі … Ще 10 років тому, коли академічною музикою цікавилися, в основному, самі музиканти, а твори сучасних композиторів виконувалися тільки на «спеціальних» фестивалях, це здавалося б чимось неймовірним. Але саме так усе виглядало 25 травня на концерті «Ухо-ансамблю» в філармонії. Завдяки музичній агенції «Ухо», яка організувала цей концерт, слухати нову академічну музику стало цікаво і навіть модно.

Це був 82-ий концерт, проведений «Ухом» в Києві і перший – у залі філармонії. Диригував італієць Луїджі Ґаджеро. Також він виконав два твори Еліота Картера для соло литавр. Соло флейти у п’єсі Тосіо Хосокави грав ще один музикант з Італії, Маріо Каролі. Сам «Ухо-ансамбль» складається з українців. Колектив невеликий за складом, але всі його учасники – музиканти з великою майстерністю.

«Мартин Боруля»: від Карпенка-Карого до поручика Ржевського.

Хто такий Мартин Боруля? Люблячий батько, що понад усе на світі хоче бачити своїх дітей щасливими людьми? Селянин шляхетного роду, ображений на свого землевласника за те, що той обізвав його бидлом, а сина його – телям? Чи честолюбивий простолюдин, який хоче бути паном?

Сьогодні..

Максим сьогодні придумав гру. Склав із електронного конструктора схему - ліхтарик, повільно і церемонно несе її на кухню, а я в цей час маю співати "happy birthday tu you". Потім я ніби задуваю свічку (дму, а Максим тихенько виключає ліхтарик), ми плескаємо в долоні і радіємо... І так сто п'ятдесят разів підряд :). Я аж втомилася співати і дмухати. А ввечері він побачив відео бальних танців і вирішив, що тепер і ми з ним так потанцюємо. Що там уміти - іти, а потім крутитися. Так ми ходили і крутилися, аж доки Максим весь не змокрів :)
А Славчик все сидить біля свого Лего. Може збирати його весь день, але бажано - з підсобним робітником, щоб шукав і подавав потрібні детальки. "Мама, а пошукаєш мені таку сіру детальку, з пазами, щоб до неї скло кріпилося... А тепер таку, теж сіру, але меншу, на ній якісь стрілочки".
Моя бабуся колись казала, що кожна мама - то дитячий дурень (тобто - блазень, який виконує всякі дитячі забаганки)... Здається, саме в цьому материнська мудрість - побути таким "дурнем", приділити дітям увагу, пограти в їхні ігри, ніби пожити їхнім життям. Шкода, що я так часто про це забуваю :(.

Прибирання за методом КонМарі. Місяць перший, політ нормальний :).

Напевно, трохи дивно писати в блозі про прибирання... Але це те, що мені тепер дуже цікаво, тому ділюся :).
Трохи про сам метод і чому я ним зацікавилася, писала вже тут.
Тепер про те, що мені подобається в цьому методі.

Пляцок з яблуками, рецепт.

Ділюся рецептом пирога, який можна приготувати з дітьми.
Інгредієнти - з тих, які майже завжди є вдома, готувати легко й просто. Навіть з усіма дитячими - розсипалося, розлилося, тут повитирати, там зібрати, готування займає хвилин 30...

Розказала мені цей рецепт бабуся, яка гуляє з внучкою на нашому майданчику. Вона "привезла" його з поїздки в Трускавець, тому і назва оригінальна - "пляцок з яблуками".

Прибирання за інструкцією...

Здавалося б, до чого тут інструкція. Покласти на місце те, що валяється десь не там, підмести-помити - от і вся інструкція для прибирання... Але коли це робиш щодня (або й по кілька разів на день), і все життя виглядає як потік нескінченної домашньої роботи.., а порядку в хаті як не було так і не має, опускаються руки... :(

Чому капризують і не слухаються наші діти.

Мова буде про книгу Крістіане Кутік, яка називається "Виховання у спокої".

Для мене - це одна з найкращих книг про виховання. В ній немає готових методів, рецептів і способів впливу на дитину, але є важливіше: намагання зрозуміти ЧОМУ дитина капризує і не слухається. Усі батьки знають, що маленькі діти не можуть пояснити свій стан - втомлений, хочу спати, хочу пити, їсти, на ручки, щось болить... - усе "не те" виражається однаково, плачем. Але крім фізіологічних потреб у дитини є ще багато інших, які ми, дорослі, часто не розуміємо або не звертаємо на це уваги. Ми намагаємося виправити поведінку дитини, добитися слухняності, і навіть не пробуємо розібратися що не так, чому дитина веде себе не так, як нам би хотілося...

Отож, що потрібно нашим дітям (на думку Крістіни Кутік).