"Снігова королева" в середині літа.

Було сьоме липня, середина літа і свято Івана Купала. Ми збирали речі для відпочинку на морі, складали списки і докуповували необхідне, а ввечері поспішали на прем'єру в Національну оперу Ураїни. Для такої пори року прем'єра незвична - балет "Снігова королева".
Звичайно, казка "Снігова королева" не про сніг і зиму, а про перемогу теплих почуттів (любові, вірності) над злом і холодом. Але так часто ця назва використовується для різноманітних новорічних свят і постановок, що Снігова королева вже стала майже таким "новорічним атрибутом", як і Дід Мороз. :) Тому побачити "Снігову королеву" в липневій афіші було несподівано.

Кирило Карабиць знову в Києві.

Ім'я Кирила Карабиця я почула вперше майже двадцять років тому, в залі Київської філармонії. Для багатьох слухачів тоді він був, в першу чергу, сином Івана Карабиця - композитора і професора консерваторії. Мабуть, дітям музикантів, які також стали музикантами, завжди трохи складніше, ніж іншим. Крім усього іншого, їм треба довести, що вони тут, на сцені, за власним покликанням, і що їх талант має свою цінність, незалежну від батьків.

З тих пір пройшло багато часу. Кирило Карабиць  працював із Будапештським оркестром, оркестром Французького радіо, був головним диригентом симфонічного оркестру в Борнмуті. Гастролював і диригував оркестрами багатьох інших країн - Австралії, Японії, Бразилії, Норвегії, Італії, Швейцарії, Німеччини, Фінляндії... Безліч нагород, призів і відзнак.
У 2012 - найкращий диригент року (за визнанням Королівського філармонічного товариства Великобританії). 2014 року "найулюбленішим оркестром світу 2014" визнаний Борнмутський симфонічний оркестр, під керівництвом Кирила Карабиця. Віднедавна він музичний директор і головний диригент Німецького національного театру і Державної капели у Веймарі.