Чернігів, екскурсія.

Чернігів - місто, в якому похована велика частина української історії.

За Чернігів воювали два рідні брати, руські князі - Ярослав Мудрий і Мстислав Хоробрий. Місто пережило кілька страшних навал монголо-татарської орди, коли ледь не все місто було спалене, а жителі вбиті або забрані в полон. В різні роки Чернігів ставав то частиною Литовського князівства, то Польщі, то Московської держави. Звичайно, кожна зміна влади супроводжувалася війнами і руйнуванням. В часи гетьманства Чернігів був центром козацького полку. А ще тут знаходиться найдревніший храм Київської Русі - Спасо-Преображенський собор, і Антонієві печери - цілий підземний комплекс з храмами, каплицями і місцями поховань. 

Тепер Чернігів виглядає як звичайне провінційне містечко з невеликою історичною частиною, до якої майже ні в кого немає діла і інтересу... Що, власне, і не дивно. Музеї Чернігова - типові радянські, чи то тепер пост-радянські музеї... Ну, ви знаєте: музейниця-бабуся сидить у куточку в тілогрійці і розв'язує кросворди, в гіршому випадку - ходить за вами слідом і пильнує, щоб нічого не чіпали руками. А чіпати й нІчого - за склом шматки битих горшків; камінці, які були частиною мозаїки якогось там століття; поцвілі сторінки церковних книг; рештки зброї і просто дротики, знайдені під час розкопок. Зовні будівлі цікавіші. В трохи потемнілих і місцями облуплених стінах можна побачити колишню велич. Так що просто так історії Чернігова не побачити, треба включати фантазію і попередньо вивчати історію... Або, можливо, замовляти екскурсію. Ми цього не робили, бо хотілося просто погуляти по Чернігову, в своєму темпі і з своїми зупинками.

А тепер про нашу екскурсію і трохи фоток.
Історична частина Чернігова знаходиться на валу, тобто високому пагорбі над Десною і її притокою Стрижнем. Саме тут в VII столітті і виникло укріплене місто.

Там, де колись були стіни укріплення, тепер гармати. Ми не рахували, але кажуть, що їх 12. І коли в Чернігові котрась дівчина не хоче іти на побачення, то призначає його "біля 13-ої гармати" :)...

Десь я читала, ніби ці гармати подарував Петро І, як подяку чернігівським козакам за підтримку в Полтавській битві. Але на деяких гарматах є рік, коли вони були вилиті. Тут - 1808 (1856-го була в ремонті), є ще 1830-ті. Полтавська битва відбулася 1709 року, тому легенда з "подарунком" не справджується.

Спасо-Преображенський собор. Закладений 1035 року князем Мстиславом Хоробрим (син Володимира Великого і брат Ярослава Мудрого), добудував його князь Святослав (син Ярослава Мудрого).

В місцях, де немає штукатурки, видно древню кладку з орнаментами.

Спасо-Преображенський собор був усипальницею Чернігівських князів. І дотепер - це діюча церква.

Поруч - собор Бориса й Гліба. Його будівництво почалося приблизно 1120 року князем Давидом Святославичем. Храм був кілька разів пошкоджений, напівзруйнований. При кожній відбудові і реставрації він змінювався. Тепер має вигляд церкви, збудованої у древньому русько-візантійському стилі.
У соборі - музей. Експозиція відображає історію створення і перебудов храму.

При Борисоглібському монастирі, за підтримки та фінансування Івана Мазепи, в 1700 році був відкритий Чернігівський колегіум.
В ньому навчалися діти козацької старшини та заможних міщан. Для свого часу це був серйозний просвітницький і навчальний заклад. Тут вивчали латинь, грецьку, польську і церковнослов'янську мови,  історію, географію, математику, філософію. Студенти перекладали поетичні тексти з різних мов, складали вірші, вчилися писати і проголошувати промови. Також в колегіуми складали і ставили п'єси. А влітку, під час канікул, студенти мандрували по Україні, розігрували п'єси і так заробляли гроші.
До колегіуму приймали тільки підготовлених учнів, які вже добре вміли писати і читати на рідній мові. Навчання в колегіумі тривало 6 років.
У 1776 році Чернігівський колегіум став духовною семінарією. Тепер у цьому приміщенні музей ікон (церковних - написаних за всіма правилами і канонами, і домашніх - намальованих народними майстрами).

Одна кімната присвячена історії колегіуму.

"Атракція" для відвідувачів - посидіти за партою. Ще є дзвінок, але язичок заклеєний скотчем. Мабуть, щоб  не теленькали і не заважали :)

Педагогіка XVIII століття: різки (і спеціальна людина, яка виконувала покарання), найгірші учні мали сидіти за останньою партою і носити "віслючі вушка". В цих "вушках" треба було ходити увесь час, щоб перехожі сміялися з безтолкового учня. Мабуть, це мало мотивувати до кращого навчання.

"Розга ум вострит, пам'ять возбуждает и волю злую в благо преломляет".

У залі з "народними" іконами є навіть двостороння. Якщо дивитися з одного боку - зображена Богородиця, з іншого - Ісус Христос.

Ще одна цікава будівля історичної частини Чернігова - будинок полкової канцелярії.

Збудований він, як і колегіум, в стилі українського барокко. І так само багато оздоблений зовні.

(Звичайно, потемнілі і облуплені стіни враження трохи псують).
Будинок споруджено в 1690-х роках. Спочатку він належав полковнику Якову Лизогубу, потім гетьману Івану Мазепі, далі був канцелярією Чернігівського козацького полку, потім архівом. Що тепер в будинку - невідомо. Всередині ми не були.
Є легенди, що тут Іван Мазепа жив із своєю коханою Мотрею Кочубей (тут я писала про цю романтичну історію кохання). Але, швидше за все, ця легенда не має підстав. Відомо, що коли Мотря втекла від батьків до Мазепи, той відіслав її назад, додому. Статус гетьмана вимагав дотримання усіх соціальних правил і традицій.
Пам'ятник Івану Мазепі. Він сучасний, збудований недавно.(В радянські часи Мазепа вважався "зрадником", тому пам'ятників на території СРСР йому бути не могло).

Відомий чернігівський пам'ятник Тарасу Шевченку. Особливий тим, що тут Шевченко зображений молодим, у 30-літньому віці.

Князь-мученик Ігор Ольгович, син чернігівського князя Олега Святославича. Став жертвою міжусобної боротьби Ольговичів і Мстиславовичів. Спочатку був заточений в "поруб" (холодний дерев'яний зруб без вікон і дверей), потім, ледь-живий, врятований з того поруба і пострижений у чернецтво. Через рік київське віче прийняло рішення вбити князя-ченця. Озвірілий натовп вдерся в келію, виволокли князя на вулицю і безжально вбили.

Коли ченці занесли мертве тіло в церкву, серед ночі в церкві самі запалилися свічки і лампади. Народ вжахнувся тому, що зробив. Після цього почалося шанування князя Ігоря Ольговича як святого і мученика.

Ще в історичній частині міста є два музеї - художній і історичний. В художній ми не ходили, а в історичному дивилися тільки одну експозицію - із старовинними книжками.

Після цього наша екскурсія Древнім Черніговом закінчилася. Ми поїхали до Троїцько- Іллінського монастиря, щоб побачити весь Чернігів з високої дзвінниці, а потім - в сучасний центр Чернігова.

Далі буде...