Не знаю чому, але підходила до його читання я трохи з осторогою. Боялася якоїсь безпросвітної депресії і "чорнухи". Ну, коли двісті сторінок герої страждають і мучаться, а в кінці твору усі помирають і немає ніякої надії і світла. Але, здається, авторка залишила читачеві можливість самому (чи самій) обрати закінчення - трагічне або оптимістичне (звичайно, я обираю оптимістичне). А всередині твору любові, добра і світла не менше, ніж страждань (причому любові - не пристрасті, а такої справжньої, глибокої і відданої).
Ще мушу зізнатися, що я із тих несвідомих і нетерплячих читачів, які часом пропускають довгі описи, в яких не відбувається ніякої дії, а ще люблять заглянути на останні сторінки книжки, щоб наперед дізнатися чим це все закінчиться. Так от, в романі "Фелікс Австрія" заглядати на останні сторінки - без толку. Розвиток сюжету настільки непередбачуваний, що читання останніх сторінок зовсім нічого не прояснить. Описів в романі багато, але читати їх цікаво. Ці описи - не зупинка дії, а ніби занурення в атмосферу роману. Вулиці і будинки Станіславова (теперішнього Івано-Франківська), одяг, культурні події, крамниці, страви - і вже ніби живеш тим життям, 100-річної давнини, разом з героями книжки.
А ще роман дає багато тем для роздумів: що таке любов, відданість, служіння ближньому, чи завжди ці благородні почуття і наміри приносять добро. Ми не завжди знаємо, що в нашому життя ілюзія, а що реальність. І часом доводиться пройти через тяжкі страждання, щоб туман розвіявся і ми побачили усе таким, яким воно є насправді.
Якщо коротко - то обов'язково прочитайте. Мені аж стало шкода, що я не так багато читаю сучасної української літератури (дорослої), в якій є такі цінні "перлини". Буду це виправляти!
Немає коментарів:
Дописати коментар