Ім'я Кирила Карабиця я почула вперше майже двадцять років тому, в залі Київської філармонії. Для багатьох слухачів тоді він був, в першу чергу, сином Івана Карабиця - композитора і професора консерваторії. Мабуть, дітям музикантів, які також стали музикантами, завжди трохи складніше, ніж іншим. Крім усього іншого, їм треба довести, що вони тут, на сцені, за власним покликанням, і що їх талант має свою цінність, незалежну від батьків.
З тих пір пройшло багато часу. Кирило Карабиць працював із Будапештським оркестром, оркестром Французького радіо, був головним диригентом симфонічного оркестру в Борнмуті. Гастролював і диригував оркестрами багатьох інших країн - Австралії, Японії, Бразилії, Норвегії, Італії, Швейцарії, Німеччини, Фінляндії... Безліч нагород, призів і відзнак.
У 2012 - найкращий диригент року (за визнанням Королівського філармонічного товариства Великобританії). 2014 року "найулюбленішим оркестром світу 2014" визнаний Борнмутський симфонічний оркестр, під керівництвом Кирила Карабиця. Віднедавна він музичний директор і головний диригент Німецького національного театру і Державної капели у Веймарі.
Карабиць - із нового покоління музикантів, для яких немає кордонів між країнами, його музиці відкритий увесь світ. Водночас він українець, і вважає своїм обов'язком відкривати світу Україну. На жаль, іноземці знають нашу країну тільки через трагедії - Чорнобиль, Небесна сотня, війна на Донбасі, а багата культура, наукові і мистецькі здобутки українців поки що залишаються поза увагою. У концертних програмах Кирила Карабиця твори українських композиторів - не рідкість, а ще він обов'язково знаходить час для виступів у рідному Києві.
Позавчора, 15 червня, Кирило Карабиць знову виступав у Києві. У тому ж залі Київської філармонії.
Першою в програмі була симфонія до-мажор Максима Березовського.
На сцені клавесин, невеликий, майже камерний склад оркестру, легка і вишукана музика. Здається, у цьому творі немає жодного різкого звуку, жодного немилозвучного акорду. Недарма Березовського називають "українським Моцартом".
(у всіх записах - інші виконавці, додаю відео тільки для показу твору)
Наступний твір - вокальний цикл "Пісні за померлими дітьми" Густава Малера.
Цей твір був написаний на слова німецького поета Фрідріха Рюккерта. В піснях скорбота за померлими доньками, світлі спогади про ті дні, коли вони були живими, байдужість природи до людського горя, і все це - сплетено воєдино, так як і буває в людських думках.
На концерті соло виконував Андрій Бондаренко.
Ще один твір - Симфонія №1 Йоганеса Брамса. Над цим твором Брамс працював 15 років: писав, переписував, удосконалював до найменших дрібниць. І все-одно, перед першим виконанням дуже боявся провалу. Прем'єра мусила пройти в "маленькому містечку, у виконанні хорошого друга, хорошого капельмейстера і хорошого оркестру".
Дехто з музикознавців називає цю симфонію "Десятою симфонією Бетховена". Інші бачать в ній багато "романтичних рис" - зміну настроїв, музичних образів.
Після закінчення концерту публіка довго не відпускала зі сцени диригента і оркестр, а Кирило Карабиць скромно переадресовував усі аплодисменти оркестрантам.
Чудова музика, чудове виконання і велика радість за успіхи нашого диригента.
З тих пір пройшло багато часу. Кирило Карабиць працював із Будапештським оркестром, оркестром Французького радіо, був головним диригентом симфонічного оркестру в Борнмуті. Гастролював і диригував оркестрами багатьох інших країн - Австралії, Японії, Бразилії, Норвегії, Італії, Швейцарії, Німеччини, Фінляндії... Безліч нагород, призів і відзнак.
У 2012 - найкращий диригент року (за визнанням Королівського філармонічного товариства Великобританії). 2014 року "найулюбленішим оркестром світу 2014" визнаний Борнмутський симфонічний оркестр, під керівництвом Кирила Карабиця. Віднедавна він музичний директор і головний диригент Німецького національного театру і Державної капели у Веймарі.
Карабиць - із нового покоління музикантів, для яких немає кордонів між країнами, його музиці відкритий увесь світ. Водночас він українець, і вважає своїм обов'язком відкривати світу Україну. На жаль, іноземці знають нашу країну тільки через трагедії - Чорнобиль, Небесна сотня, війна на Донбасі, а багата культура, наукові і мистецькі здобутки українців поки що залишаються поза увагою. У концертних програмах Кирила Карабиця твори українських композиторів - не рідкість, а ще він обов'язково знаходить час для виступів у рідному Києві.
Позавчора, 15 червня, Кирило Карабиць знову виступав у Києві. У тому ж залі Київської філармонії.
Першою в програмі була симфонія до-мажор Максима Березовського.
На сцені клавесин, невеликий, майже камерний склад оркестру, легка і вишукана музика. Здається, у цьому творі немає жодного різкого звуку, жодного немилозвучного акорду. Недарма Березовського називають "українським Моцартом".
(у всіх записах - інші виконавці, додаю відео тільки для показу твору)
Наступний твір - вокальний цикл "Пісні за померлими дітьми" Густава Малера.
Цей твір був написаний на слова німецького поета Фрідріха Рюккерта. В піснях скорбота за померлими доньками, світлі спогади про ті дні, коли вони були живими, байдужість природи до людського горя, і все це - сплетено воєдино, так як і буває в людських думках.
На концерті соло виконував Андрій Бондаренко.
Дехто з музикознавців називає цю симфонію "Десятою симфонією Бетховена". Інші бачать в ній багато "романтичних рис" - зміну настроїв, музичних образів.
Після закінчення концерту публіка довго не відпускала зі сцени диригента і оркестр, а Кирило Карабиць скромно переадресовував усі аплодисменти оркестрантам.
Чудова музика, чудове виконання і велика радість за успіхи нашого диригента.
Немає коментарів:
Дописати коментар