Конструктори-будиночки від майстерні Забава.

Покажу, чим учора ми займалися...
Конструктори від Забави - це не зовсім конструктори, швидше набори для творчості. З дерев'яних заготовок треба скласти будиночок і розфарбувати його.
У нас був набір з чотирьох будиночків. (Запаковану коробку не встигла сфотографувати)

Приємно, що все склалося досить легко і гарно тримається. Усі пази вирізані акуратно, точно по розміру... Якщо щось ніяк не складається - значить деталь від іншого будиночку :).

Як заслужити довіру дитини...

Учора ввечері Святослав розповідає свої пригоди з дитсадка...
- Сьогодні Захар приніс робота-трансформера, вихователька поклала його на самий верх на шафу. А я дістав! Виліз на поличку, і кепкою досягнув. Спочатку пробував шортами, але шортами не вийшло...

(Я мию посуд і навіть не знаю, з чого почати нотації... Нам і так регулярно зауваження з дитсадка дістаються :(. А тут - виліз на поличку, та шафа могла ж перевернутися... А ще й досягнув робота, якого поклала вихователька. У нас в садок не можна приносити свої іграшки, тим більше якихось монстрів, роботів, і Святослав добре про це знає...)

Ярослав тим часом спокійно собі вечеряє і так, з розумінням киває:
- Ну так, шортами не зачепиш, кепкою зручніше...
Святослав радий, що є татова підтримка і продовжує:
- Ніхто з дітей не зміг досягнути, а я дістав! І віддав Захару!..
І стільки радості і щастя в очах...

Йогуртовий торт.

Один з наших улюблених тортиків. Готувати його дуже просто, можна давати дітям, так як торт нежирний (у ролі крему в нього йогурт). І виходить дуже смачно.
Рецепт я колись давно знайшла в інтернеті. Але де я його тоді знаходила, вже не пам'ятаю :((.

Інгредієнти:
225 г борошна,
160 г цукру,
175 г вершкового масла,
3 яйця,
30 мл молока,
1 ч.л. розпушувача,
2 ч.л. ванільного цукру.

Для крему:
густий солодкий йогурт ( приблизно 0,5 л),
3 банани,
ківі, апельсин (щоб прикрасити зверху).

"Казки", книжка-розвивалка.

"Казки" - той випадок, коли краще раз потримати в руках, аніж сто разів почути і побачити на фото.

Але все-одно розкажу.

Цю книжечку для нас пошила Віка, молода творча мама.

Про дитячі іграшки.

Шість років тому, коли Святослав ще був маленьким, мені здавалося, що в іграшкових магазинах просто безліч хороших цікавих іграшок. Тепер уявлення про "хороші іграшки" змінилося. Деколи дуже важко знайти і купити дитині іграшку :(... У нас вже виробилися свої критерії, за якими шукаємо іграшки, захотілося ними поділитися.

Авіашоу на Чайці.

В продовження розповіді про минулі насичені вихідні...
У неділю ми побували на авіашоу. Дуже хотілося його показати нашим хлопцям, закоханим у літаки.
Але самі захопилися більше за дітей. Діти вже втомилися задирати голови в небо, а ми все кричали і ледь не стрибали від захоплення: "А-аа... Дивіться-дивіться, як він крутиться... Тепер летить боком... Ого! Летить перевернутий?!... Це "мертва петля"називається?"
Справді, видовище захопливе. А ми ще й стояли в зручному місці - прямо перед злітною смугою.

Місто професій.

Минулого тижня вихідні наші вийшли насиченими і цікавими.
В суботу - "Місто професій" на ВДНГ...
Діти могли познайомитися з різними професіями - що роблять журналісти, будівельники,  ветеринари, кондитери (і ще багато-багато інших, усього працювали 53 станції). Можна було "попрацювати", заробити гроші і щось за них купити...
Цікаво, що з дітьми займалися не аніматори, а справжні професіонали у своїй сфері - справжні журналісти, фотографи, кінологи, працівники ветеринарної клініки... Хоч дітей було дууже багато, постійний рух, шум і натовпи, "роботодавці" були дуже привітні до дітей.
Звичайно, усі професії ми не спробували. Це було неможливо, вийшла б тільки біганина між станціями... Але спробували багато.
Будівельники. Тут можна було по-справжньому мурувати з цегли, будувати з картонних блоків і для найменших - просто розфарбовувати будиночок.

Пам'ятник заробітчанам у Колочаві

Цей пам'ятник знаходиться в центрі села. 

В ньому - уся історія, вся біль місцевих людей. В Закарпатті на заробітки їздять навіть школярі, старшокласники. Дівчата - на польові роботи, на буряки. Хлопці - і в полі працювати, і в лісі, і на будівництві. Працюють по всій Україні, Росії, Чехії, Португалії, Італії... Де тільки немає наших людей. І все це зовсім не гонитва за великими грошима, як часто думають люди, а єдина можливість вижити, утримувати сім'ю. 

В Карпатах роботи немає, туризм не розвинений, земля не дуже родюча, підприємств практично немає... Однаково їздять на "чорні роботи" і люди з вищою освітою, і без освіти... Діти бачать батька час від часу, деколи через таке життя руйнуються сім'ї... У Колочаві тільки 20% сімей, де дітей виховують і батько, і мати. 

А як часто зустрічаються нечесні роботодавці, що залишають людей без платні за роботу. Напевно, кожен заробітчанин хоч раз, але з таким стикався... А ще й злодії, які полюють на зароблені гроші... Часто люди працюють на важких, небезпечних роботах. За 50 років на чужині загинуло понад 100 колочавців. Їх імена викарбувані на плиті поруч із пам'ятником.

Таке саме життя у всіх довколишніх селах, і вже дуже-дуже багато років.

І чудова лемківська пісня про заробітчан.

Колочава.

В цьогорічній травневій подорожі якось нам не дуже щастило з екскурсіями і екскурсоводами. Про Острог я вже писала тут, схоже було і в Колочаві. Я дуже хотіла подивитися музей "Лінія Арпада", але не вийшло. Нам пояснили, що  усі екскурсоводи задіяні в музеї "Старе село", так як приїхало багато туристів, а  в "Лінію Арпада" можна тільки з екскурсоводом. Те саме було і з "Бункером Штаєра" :(.
Так що славне "село 10 музеїв" музеї має, а екскурсоводів - ні. Тепер ми Колочаву жартома називаємо "селом трьох екскурсоводів" :)... Виявляється, що в Колочаві екскурсії треба замовляти заздалегідь по телефону. Так що буде привід туди поїхати втретє.
Зате ми ще раз погуляли по "Старому селі" (див. про першу нашу поїдку в "Старе село")... Там справді чудово. Хочеться просто гуляти по музею, милуватися природою, поринути у атмосферу минулого і нікуди не поспішати...

"Дневник мамы первоклассника"

Для мене дуже актуальний фільм, бо Святослав у вересні йде в перший клас. Цікаво було подивитися, до чого треба бути готивими :).
Справді, у фільмі є з чого посміятися, над чим поплакати, в чомусь впізнати себе і свою сім'ю. Усі ми хочемо бути ідеальними батьками, виховати ідеальних дітей, але то розчаровуємося в собі, то до кінця не розуміємо - які вони мають бути, ідеальні діти... А ще й коли у батьків різні погляди на виховання...
Фільм приваблює простотою і правдивістю. Хоч немає якихось надзвичайних подій, драматичних моментів, переживання героїв дуже зрозумілі.
Особливо батькам... першокласників... теперішніх і майбутніх :).

Скит Почаївської Лаври - Свято-Духівський монастир.

Про Почаївську Лавру знають в Україні, напевно, усі. Це така відома святиня, до якої цілий рік приїжджають тисячі віруючих людей. Вона має свою глибоку, багатовікову історію. Багато хто тут, на Почаївській горі, знаходить для себе душевну розраду, спокій і фізичне зцілення.

Неподалік від Лаври у Почаєві є скит - відокремлене поселення почаївських монахів. Тут вони живуть і займаються господарством - працюють в полі, доглядають тварин. Монастир на цьому місці був ще на початку XIII століття, він переживав  руйнування, відбудови і занепад. В 1990-х роках монастирське життя тут відновилося, відбудувалися церкви.
Хоча скит знаходиться усього за півтора-два кілометри від Лаври, тут набагато тихіше, спокійніше і мало прочан.
До монастиря веде така вузька красива алейка.

Вхід і надбрамна церква.

Острозький замок.

Або - для кого в Україні працюють музеї?
Музеї, екскурсії, концерти - це буває в години дозвілля, так завжди думала я... І така доля артистів, екскурсоводів, музейних робітників - працювати тоді, коли більшість людей відпочиває і відпочивати в робочі дні і години. Але виявилося усе не зовсім так...
Приїхали ми в Острог першого травня, у вихідний день. Ніби і не пізно - після 15-ої год. Але виявилося, що музей працює тільки до 16.00, так як 1 травня в цьому році - це п'ятниця, а в п'ятницю в музеї короткий робочий день :(... І нічого, що це якраз пік відвідувань замків і музеїв, приїжджають і приїжджають туристи (особливо велотуристи люблять подорожувати замками)... Зате музей працюватиме в будні, взимку, коли там не буде жодного відвідувача... :(.
Якщо чесно, було образливо ледь не до сліз - і за себе, що даремно проїхали стільки дороги і так хотіли дізнатися про історію цього краю, і за тих молодих людей на велосипедах, які цікавляться  історією своєї країни та перед ними зачиняють двері музею, і за Україну в цілому - коли вже у нас буде як у людей...  В замок нас впустили, але екскурсію не провели. Екскурсія триває годину, а до закриття замку залишилися усього пів години. На наші прохання провести півгодинну екскурсію (ми б заплатили, звичайно, за повну) - відмовилися, багато залів, за пів години не встигнеться, таке не практикують...
Хоч і без настрою від такої "гостинності", але в замку ми побували.

"Просте ліплення"

Так називається серія книжечок для навчання ліпленню з пластиліну (автор і художник – О. С. Московка). У нас є дві книжечки з цієї серії – «У лісі» та «Зоопарк».

Квітничок на балконі.

Сьогодні з Максимчиком розсаджували на балконі петунії. Посіяли їх ще в кінці лютого, вони сходили в ящику у нас на кухні, а тепер винесли на балкон і розсадили в два ящики. Буде більше місця, щоб розростатися.
Дітям дуже подобається сіяти квіти, поливати, садити. Ну і спостерігати, як з'являються перші ростки, потім листочки, квіти, а потім з вулиці дивитися на красивий балкон - результат нашої праці... Але яких зусиль мені треба докласти, щоб довірити дітям посіяти, полити, змиритися з тим, що це зроблено недосконало і неакуртно :(. Сьогодні Максим насипає землю в ящик - звичайно, земля і по підлозі, і по квітах, висмикує "за чуб" рослинку - а я вже боюся, що так пошкодиться коріння... Хоча, що таке якась рослинка... Подарувати дітям радість від цієї роботи, навчити доглядати за рослинами, довірити "дорослу" роботу - ось що набагато важливіше.