П'ять родзинок Українського села.

Розповідь буде не про звичайне українське село, а про етнографічний комплекс, який так і називається - "Українське село"...
Ну, а родзинки  - зовсім не родзинки, а цікавинки, які приваблюють туристів в "село".

Перша родзинка - це чудова природа довкола. Сосни, берези, невеличкий ставок. Усе чисте і доглянуте. А ще й лавочки, дитячі майданчики, дерев'яні скульптури і хати з солом'яними стріхами... Просто насолода для очей і для душі.
Хіба не так? Дивіться самі...

Як випускники у похід ходили...

Є в нашому дитсадку така традиція - у кінці навчального року випускники ідуть в похід. Ніяких молодших діток, тільки випускники і вихователі - все серйозно, складно і "по-дорослому".
Тому після "походу випускників" діти справді відчувають себе дорослішими, ніби вони пройшли особливе випробування і вже готові до шкільного життя - з труднощами і обов'язками.
У нас випускний похід був у суботу, ніхто нікуди не поспішав - до сну чи до обіду... Тому прогулянка затягнулася аж на п'ять годин :)...

Святослав прийшов з походу щасливий, переповнений враженнями і з серйозним наміром повести нас по тих місцях, де вони були в поході.

Фетрові блокнотики

Автори ідеї і виконавці - ми з Святославом. :)

Випускний.

Учора в Славчика був випускний.
У нас невеличкий вальдорфський дитсадок, в групі дітки різного віку і в цьому році випускників тільки два - Славчик і Даня.
Я трохи переживала як то усе буде, як два випускники будуть виступати перед усіма, чи не злякаються, не розгубляться... Збиралася з Славчиком учити слова і тренувати виступ вдома. Але вихователька сказала, що вони усе вивчать у садку, а Святослав не піддавався ніяким розпитуванням - сюрприз... Ну, я все-одно переживала за той сюрприз. Але, що робити, хай буде так...

Катерина Білокур. Хочу бути художником.

Учора були на виставці робіт Катерини Білокур. Після цих картин справді віриш у Диво, в те, що талант дається людині Богом. Бо як інакше могла проста жінка без освіти, без жодного уроку якогось майстра ТАК малювати...
Її квіти - як справжні, усе вималювано до найменших дрібниць. Коли дивишся, здається, що відчуваєш їх на дотик і як вони мають пахнути.
А ще дивує, що уся ця краса творилася в роки голоду, війни, коли ніхто не сприймав її мистецтво... А вона попри все робила собі пензлі з котячого ворсу і малювала ніби інший світ - прекрасний і досконалий...

В цілому виставка дуже хороша, зібрано багато картин з різних музеїв, є стенди зі спогадами Катерини Білокур, відгуками на її творчість...
Але мені не дуже сподобалося поєднання живопису Катерини Білокур з відео-артами сучасних художниць (в залі у кількох місцях поставлені монітори і там демонструються ці твори)... Ну, якось воно не поєднується. Зовсім інша естетика, по-іншому сприймається... Щось таке як дивитися Пікассо і слухати народний хор - не сприймаєш до кінця ні одне, ні друге..
Думаю, краще було б це розділити. Щоб біля картин з квітами звучала народна пісня, пахло скошеною травою і квітами. А відео-роботи окремо, тоді і їх дивилися б і вникали у суть...
Але це так, моє сприйняття.. В цілому, величезне спасибі організаторам, що відкривають світу Катерину Білокур і її мистецтво. В Мистецькому Арсеналі ці картини побачать тисячі людей. Виставка буде ще до 19 липня.

День і ніч.

Сьогодні згадала простеньку дитячу гру із свого дитинства.
Я кажу: "День!" - і ми з Максимчиком стрибаємо, танцюємо, ніби гуляємо... Потім: "Ніч!" - і завмираємо, закриваємо очі, ніби спимо.
Максим був у захваті. Спочатку я вела гру - казала "день-ніч", а потім Максим був ведучим.

Добре було б згадати ще якісь свої дитячі ігри, в них стільки рідного, приємних спогадів... І, справді, є в цих іграх якась наступність, зв'язок поколінь...

Просто будні...

Максим наш тепер вдень або не спить зовсім, або засинає біля третьої і спить години дві-три. Частіше, доки не розбуджу (бо як потім ввечері вкладатися)...
Святослава в садочку вдень і не вкладають. Все-одно він не засне, а ще й випускник - треба до випускного готуватися.
Тому ввечері Святослав засинає миттєво, а Максима треба вкладати дуже довго і тяжко. Щоб Максимчику ввечері більше хотілося спати, Ярослав деколи ввечері виходить з ним погуляти - принести воду, або просто походити біля будинку. А ми із Святославчиком вдома..

Раніше я цей час намагалася використати "з користю", чимось позайматися із Святославом - ну, якісь там розвиваючі вправи, прописи... Але тепер він за день так набігається, втомиться, що ті заняття вже без толку і радості. Тому я мию посуд, а він п'є чай і ми розмовляємо, або просто сидимо-лежимо в кімнаті на підлозі (ну, я частіше ще щось складаю-збираю, бо спокійно мені не сидиться :) ), або я читаю йому якусь книжку і ми про це говоримо.
І так мені подобаються оті наші пів години. Просто хочеться запам'ятати кожну мить, кожну нашу розмову... Напевно, мені вони ще важливіші і потрібніші, ніж Славчику.

просто фото з минулих вихідних.

відпочинок на Десні

На минулих вихідних їздили відпочивати на річку Десну. Діти вперше ночували в наметах, дивилися на зорі в телескоп, їли кашу, зварену в казані, і вчилися закидати вудочку. Вражень безліч. Справді, так приємно засинати під кумкання жаб, а прокидатися під спів пташок (от чомусь в 4-ій ранку жаби не кумкають), а ще бігати босими ногами по землі і хлюпатися у водичці.
 Тільки наступного разу поїдемо на природу десь подалі від Києва, де менше людей і, може, трохи чистіше...

Трішки про Максима...

Починаю писати і сама до себе посміхаюся... Наш Максим - це маленький стрибучий позитивчик, майже усім задоволений і щасливий. Якщо плаче - то недовго, усім все зразу пробачає і довго не сердиться.

Будує літака із стільців і табуреток, я один стілець забираю - нічого, буде інакший літак...

Сьогодні ліпимо з пластиліну. Я "на замовлення" Максима то собачку, то кісточку для собачки... І вже дивлюся - ой, вуха якісь не такі, більше на кота схожий... А мордочка вийшла  на свинячу схожа...
Максим відірвав шматок пластиліну, трохи розкатав:
- Дивися, мама, це котик. Ось у нього і лапку видно...
Інший, менший шматок - то мишка. І вже грається, котик ловить мишку. Чудові іграшки, дуже добре вийшло...
Далі зліпив "шматок тортика":
- На, мама. Це шматок тортика. Він ужасний, але в мене іншого немає, бери! (і звідки у нього це слово - "ужасний" :) ).

А ще Максим щодня мені дарує квіти. Після кожної прогулянки приходимо з букетом. Кульбабки, грицики, конюшину, ще якісь жовтенькі квіточки... І просто травичку. Усі квіти для нього красиві. Вдома ставлю "букети" в склянку з водичкою і, справді, вони такі гарні по-своєму. Деякі в'януть дуже швидко, а деякі стоять довго-довго... Вже осипаються і ще незів'ялі.
Одного разу зриває кульбабку - відірвалася тільки сама квіточка, без стебла. Несе мені:
- На, мама! Це для тебе квіточка. Вона, правда, без ручки. Але можна тримати отак, в долоньці :).