Трішки про Максима...

Починаю писати і сама до себе посміхаюся... Наш Максим - це маленький стрибучий позитивчик, майже усім задоволений і щасливий. Якщо плаче - то недовго, усім все зразу пробачає і довго не сердиться.

Будує літака із стільців і табуреток, я один стілець забираю - нічого, буде інакший літак...

Сьогодні ліпимо з пластиліну. Я "на замовлення" Максима то собачку, то кісточку для собачки... І вже дивлюся - ой, вуха якісь не такі, більше на кота схожий... А мордочка вийшла  на свинячу схожа...
Максим відірвав шматок пластиліну, трохи розкатав:
- Дивися, мама, це котик. Ось у нього і лапку видно...
Інший, менший шматок - то мишка. І вже грається, котик ловить мишку. Чудові іграшки, дуже добре вийшло...
Далі зліпив "шматок тортика":
- На, мама. Це шматок тортика. Він ужасний, але в мене іншого немає, бери! (і звідки у нього це слово - "ужасний" :) ).

А ще Максим щодня мені дарує квіти. Після кожної прогулянки приходимо з букетом. Кульбабки, грицики, конюшину, ще якісь жовтенькі квіточки... І просто травичку. Усі квіти для нього красиві. Вдома ставлю "букети" в склянку з водичкою і, справді, вони такі гарні по-своєму. Деякі в'януть дуже швидко, а деякі стоять довго-довго... Вже осипаються і ще незів'ялі.
Одного разу зриває кульбабку - відірвалася тільки сама квіточка, без стебла. Несе мені:
- На, мама! Це для тебе квіточка. Вона, правда, без ручки. Але можна тримати отак, в долоньці :).

А це "мама", скульптура з магнітного конструктора. Усе на місці - і голова, і руки, і ніжки. Автор задоволений, мама теж :)

Коли за щось сварю, кажу:

- Максим! Ти розумієш, що так робити не можна!?
Максимчик так похнюплено винувато дивиться:

- Розумію... Але не крицьи (не кричи), добре?

І як можна після цього сваритися?:)

А ще дуже-дуже любить обійматися і тулитися. Справді, як котик, яких він так любить :).

Так хочеться, щоб ці свої риси Максимчик зберіг на усе життя, до глибокої старості. А ще "заряджав" позитивом оточуючих (ну, особливо Святослава і мене:) ).