Святослав - байкар

Сьогодні Ярослав забрав Славчика з садка раніше, перед денним сном, і заодно підвезли по дорозі тьотю Оксану, кухарку. Святослав скористався тим, що "тьотя кухарка" у нас в машині і завів з нею розмову:

- Знаєш, ти би варила суп з овочами, я такий дуже люблю... І вари супу більше, бо я так багато їм, мені не вистачає.

Тьотя Оксана:

- Святославчик, то ти проси добавки! 

Святослав:

- Добре. А ти купуй більше продуктів, то і супу більше вийде.

Потім став розказувати, що як він багато набігається, то нагрівається і піднімається вверх, в небо. Там трохи охолоджується і тоді спускається на землю. Це вчора якраз Ярослав розказував йому як піднімаються вверх такі кулі чи ліхтарі, які часто на свята запускають).

Кожного дня нові байки, встигати б записувати:)

...

Сьогодні зранку їхала в маршрутці повз студмістечко. Студенти вже організОвувалися на мітинг компаніями - більшими і меншими, з прапорами, галстуками і без нічого...

Стало так радісно на душі - ось вони, наша українська молодь! Зовсім юні, але такі вже дорослі! Вірю, що з них будуть справжні Люди - з моральними цінностями, сміливі і небайдужі до чужого горя... Це золоте майбутнє нашої України! Це не ті істоти, які "за шматок хліба", ковбаси чи квартиру в Києві (кожен відносно своєї посади) сліпо виконують накази і не мають нічого святого в серці.

Так що ми, українці, - живі! А в живих завжди є надія! Боже, допоможи нам!

Аутлет-містечко "Мануфактура

Сьогодні ми їздили подивитися на нього (правда, зовсім несподівано, ввечері і ненадовго).
Це новий торговельно-розважальний центр, побудований в стилі середньовічного європейського містечка. Симпатичні двоповерхові будиночки, мощені вулички, ліхтарі, лавочки, канали з мостиками, будинок а-ля ратуша з годинником, великі глиняні глеки з хризантемами...
Сьогодні ввечері людей було зовсім мало, тихо і спокійно. Більше половини магазинів ще не відкрилися. На тих, що відкрилися, скрізь вивіски про знижки - 25%, 30%, 70%(але я вже давно на те не ведуся). Симпатичні вуличні кафешки (ввечері  з свічками на столиках, так романтично...), дерев"яний дитячий майданчик, дитячі розважальні центри, арт галерея.
Фотоапарату з собою не було, трохи щось в темряві зняла на мобілку 

Просто так... про наше життя

Море... (Туніс)

Захотілося мені згадати про наш літній відпочинок, передивитися фотки... Усього три тижні як ми приїхали з моря, а здається, що то було в далекому щасливому минулому.

Відпочивали ми в Тунісі, в містечку Магдія. Туніс - це північна Африка, усього за 130 км по морю від Італії, о. Сицилії (до цього року я навіть не уявляла, де той Туніс знаходиться). Перед поїздкою мене найбільше хвилювало, як у дітей пройде акліматизація (особливо після наших пневмоній) і як ми будемо з дітьми 3,5 години в літаку. Рейс наш затримали на дві години, але, як виявилося, це було й на добре. Діти нагулялися - набігалися по аеропорту і Максим заснув в літаку ще в Борисполі. А Святослав трохи пізніше, як поїв і перезнайомився з веселою компанією (вони,видно, часу не витрачали, і почали "відпочивати" ще перед відльотом). Святослав представився Бобом (де він тільки чув таке ім"я) і розказував їм байки, а вони йому :))...

В літаку найбільше мене вразив вид нічної Сицилії з неба.... Вогні, які розбігаються якимись лініями, звивинами, в деяких місцях скупчення вогнів... ніби якимись візерунками навіть. А навколо цієї краси чорнота моря...

В готель ми приїхали вночі, нас зразу поселили в красивий, великий номер. Як потім виявилося, балкон виходив на дитячий майданчик і поле для гольфу, а вдалині навіть видно було море.
 Це було дуже класно, бо під вікнами була завжди тиша.

По гриби...

На суботу - неділю у нас, як завжди, було ціле море невідкланих справ - прибирання, покупки, ремонт машини... А з того всього побачили біля будинку сусіда з кошиком грибів і вирішили і собі поїхати по гриби.
Виявляється, недалеко від нашого городу  є ще й ліс з дуже красивими ярами. Ліс спочатку березовий, потім дубовий, а далі сосновий . Грибів, напевно, найбільше в сосновому, туди ми не дійшли. Але все-одно дуже гарно погуляли, надихалися лісовим повітрям на тиждень наперед.

Торун. Або як ми відпочивали,

святкували ДН, ходили на пікнік, в гори і шукали скарби... 

Наші 10 (чи 12) днів відпочинку були такими активними, що ми навіть зовсім забули про інтернет, телефони і навіть Славчик не згадував про мультики. А як я одного вечора запропонувала подивитися, то він не захотів :)

Їздили ми до діда і баби в Закарпатську область. Святослав купався в увазі з усіх боків - баба, дід, улюблена тітка-хресна, привітні сусіди і ще й мама з татом поруч. На вулицю (на подвір"я) можна виходити самому і самому іти в хату... Коротше, простір, воля і свобода :).
Максим спочатку "прилип" до мами, ні до кого на руки не йшов і вивчав, що тут відбувається. Потім розібрався, з усіма подружився і як бачив, що хтось збирається на вулицю, просився зразу до того на руки, "ловив попутку", щоб вийти погуляти :).

Трохи фоток:

Святослав став любителем ходити в гори. З такою радістю піднімався, навіть на найкрутіших підйомах не зупинявся і не просився на руки. Ще й деколи допомагав мені чи Ярославу, підштовхував ззаду. Такий юний турист, весь в маму (і трохи в тата :) )

День народження в піццерії

Виявляється, таки буває дешево і не сердито, а цікаво, весело і смачно. 

Це ми так святкували сьогодні з дітками дитяче ДН. Діти готували собі піццу, самі закладали в піч, чекали... а потім їли з таким апетитом, що не відтягнути... А батьків в той час ніхто смикав за рукав, не вимагав розваг. І можна було спокійно поговорити, випити чаю-кави, поїсти піццу і пофоткатися в прикольних самбреро.

Бажаючих приїхати сьогодні в піццерію через снігові замети, нерозчищені дороги і майже без маршруток,  було небагато. Але, з іншого боку, піццерія була порожня. І увесь персонал нам радів і посміхався:)). Спочатку наші кухарі вдягнулися в нарукавники, фартушки і ковпаки

Максиму 10 місяців

Отак непомітно наш малючок-павучок перетворився на маленького хлопчика, із своїм характером, своїми вподобаннями. Такий веселий, активний, вертлявий... Як має якусь мету, то непросто його відволікти і переключити на щось інше. Наполегливо, сто разів підряд буде повзти у ванну, відчиняти двері і зачаровано дивитися як працює пральна машина (ну, і стукати по дверцятах при цьому)... Забирати у кімнату, відволікати іграшками - то все даремна справа .

Мій хенд-мейд

Перебирала фотки і наткнулася на новорічні подарунки, які я робила в грудні. Було стільки планів, а зробилося мало що з того... Чи то часу, чи терпіння, чи фантазії не вистачило....
В дитсадок вихователькам робила підсвічники з баночок від йогурту. Вони такі маленькі, на 130 гр, якраз те, що треба для підсвічника.