Море... (Туніс)

Захотілося мені згадати про наш літній відпочинок, передивитися фотки... Усього три тижні як ми приїхали з моря, а здається, що то було в далекому щасливому минулому.

Відпочивали ми в Тунісі, в містечку Магдія. Туніс - це північна Африка, усього за 130 км по морю від Італії, о. Сицилії (до цього року я навіть не уявляла, де той Туніс знаходиться). Перед поїздкою мене найбільше хвилювало, як у дітей пройде акліматизація (особливо після наших пневмоній) і як ми будемо з дітьми 3,5 години в літаку. Рейс наш затримали на дві години, але, як виявилося, це було й на добре. Діти нагулялися - набігалися по аеропорту і Максим заснув в літаку ще в Борисполі. А Святослав трохи пізніше, як поїв і перезнайомився з веселою компанією (вони,видно, часу не витрачали, і почали "відпочивати" ще перед відльотом). Святослав представився Бобом (де він тільки чув таке ім"я) і розказував їм байки, а вони йому :))...

В літаку найбільше мене вразив вид нічної Сицилії з неба.... Вогні, які розбігаються якимись лініями, звивинами, в деяких місцях скупчення вогнів... ніби якимись візерунками навіть. А навколо цієї краси чорнота моря...

В готель ми приїхали вночі, нас зразу поселили в красивий, великий номер. Як потім виявилося, балкон виходив на дитячий майданчик і поле для гольфу, а вдалині навіть видно було море.
 Це було дуже класно, бо під вікнами була завжди тиша.

(Фотки зняті на мильницю кривими руками, то пересвічені, то не в фокусі... але які є.). 

Пляж там пісчаний. Цей пісок називають білим, він і справді дуже світлого кольору, дрібний і м"який. Море біля берегу неглибоке, можна запливати досить далеко і все-одно ще відчувати дно ногами. Для відпочинку з дітьми усе майже ідеально... Дітей з води витягнути було неможливо. Святослав ловив хвилі, підстрибував, учився плавати. Максим відром вичерпував воду з моря, а ракушки носив з берега у море... Був при ділі кожну секунду. Якщо хвиля збивала його з ніг, він вставав, трохи протирав кулачком очі і топав далі...

Але на другий день нашого відпочинку піднявся вітер від моря. Ніби не холодний, і море було тепле. Але все-одно, якщо ходити мокрому під цим вітром, то холодно... Перевдягати дітей в сухе і трохи потримати їх на березі, не в воді - у нас це безнадійно... Хіба тримати Максима і не переставати розказувати Святославу кожні 10 секунд "скільки пройшло, скільки чекати і чому"... Я ще в Києві прочитала в якомусь відгуку, що в Тунісі від моря віє "приємний вітерець, тому не так гаряче як в Єгипті". Тут мені це зразу згадалося і налякало, що це і є той вітерець і так буде усі два тижні. Особливо, як у Максима (а через день і у Святослава) почалися соплі, то мене вже зовсім ввело в паніку:(.

Але ще через день-два на морі почався шторм. Ну, це навіть втішило, бо їздити на море в час шторму – то у нас майже сімейна традиція. Шторм за кілька днів закінчиться, і вітер цей був не просто так... 

Пляж під час шторму:

(Два роки тому шторм в Туреччині більше вразив - височенні бурхливі хвилі, усе море в "баранчиках"... а тут тільки сильний вітер і затопило пляж)

За кілька днів шторм справді закінчився. Але море ще трохи жартувало з туристами - до обіду було спокійне, небо чисте і сонячне. А потім раптом піднімалися хвилі і на небі з"являлися страшні хмари якихось неймовірних кольорів і починався дощ...

Ну, туристів цим не налякати, усі хапалися за фотоапарати і знімали це диво (Ярослав каже, що, напевно, так само усі бігли фотографувати цунамі в Індонезії).
Таке фото вийшло в мене (треба все-таки вчитися фотографувати і купити дзеркалку):

Аж потім, нарешті, почався справжній відпочинок на морі (заради якого ми сюди летіли)