Максиму 10 місяців

Отак непомітно наш малючок-павучок перетворився на маленького хлопчика, із своїм характером, своїми вподобаннями. Такий веселий, активний, вертлявий... Як має якусь мету, то непросто його відволікти і переключити на щось інше. Наполегливо, сто разів підряд буде повзти у ванну, відчиняти двері і зачаровано дивитися як працює пральна машина (ну, і стукати по дверцятах при цьому)... Забирати у кімнату, відволікати іграшками - то все даремна справа .

Досить самостійний. Ну, мама поруч - це обов"язково. Але розважати кожну хвилину його не потрібно. Сам залазить у мішок з іграшками, знаходить собі щось цікаве, тоді сідає на підлогу, пробує на смак, постукати цим, покатати. Катає машинки, крутить млинок, грає  дує у флейту. Дуже-дуже любить музику. Як чує музику, зразу радісно пританцьовує-підстрибує, киває в такт голівкою і плескає в долоньки.

Із "традиційного репертуару" для свого віку - крім плескання в долоньки - робить "баран буц”, „цьомки” – чмокає голосно і сміється. Коли має бажання, може „па-па” помахати, показати „як тато їсть” – ніби сьорбає голосно , і як мама міль ловить:)... Отакий цікавий карапуз. 

Недавно їхали в метро, стоїмо на ескалаторі, назустріч нам спускається парочка і цілуються... Максимчик помітив і давай і собі голосно чмокати. Аякже, він теж таке вміє:)... 

Каже „та-та”, коли Ярослав бере його на руки або заходить в кімнату, коли у вхідних дверях відкривається замок і коли я беру в руки телефон. „Ма-ма” теж недавно почав казати, коли на ручки проситься. І вночі кілька разів, як я сиділа за компом, він прокинувся, сів і покликав „ма-ма”. Ще так прикольно каже „а-я-яй”... виходить щось схоже на „я-яй, я-яй”

 Кашки, овочі їсть із задоволенням сам... руками. Ложку може взяти, з"їсти з неї, а тоді кидає на підлогу (а для чого йому порожня ложка?). Святослава це дуже радує і смішить, Максимчик бачить підтримку брата і старається ще більше щось кидати, перевертати. І обидвоє заливаються сміхом... Так прикольно на це дивитися, але мушу втихомирювати і забороняти, бо сніданки і вечері перетворяться на шоу. 

Взагалі, брат для Максима - велика радість і авторитет, повзає за ним, руйнує вежі і дуже тішиться як брат грається з ним. А ігри у них такі - тягнути в різні боки намисто і махати ним (намисто довге, що для ялинки)... Максиму цікава така гра, а Святославчику радісно дивитися, як Максим заливається сміхом. Люблять підкидати м"який м"ячик по черзі і ловити... Ну, не зовсім ловити, а повзти за ним і знову підкидати... Причому Максим так зосереджено слідкує за м"ячем, чекає своєї черги. Битися подушками – це найвеселіша і найгучніша гра. Треба лише слідкувати, щоб Максимчик не звалився з ліжка, а Святослав не навалився на Максима. Останніми днями придумали сидіти в шафі під одягом і ще лягати-переповзати через подушку для годування, яка там лежить. Славчик спочатку сердився, що Максимчик повзе до нього в шафу. Тепер, навпаки, обов”язково треба, щоб і Максим був з ним в шафі:).

Що дуже мене радує, плаче небагато... Як вдарився, впав, то навіть і не завжди плаче. Або, як плаче, то недовго... От як у нього щось забирати або кудись не пускати – таке його розстроює набагато більше.
Отаке наше маленьке чудо і велика радість