Торун. Або як ми відпочивали,

святкували ДН, ходили на пікнік, в гори і шукали скарби... 

Наші 10 (чи 12) днів відпочинку були такими активними, що ми навіть зовсім забули про інтернет, телефони і навіть Славчик не згадував про мультики. А як я одного вечора запропонувала подивитися, то він не захотів :)

Їздили ми до діда і баби в Закарпатську область. Святослав купався в увазі з усіх боків - баба, дід, улюблена тітка-хресна, привітні сусіди і ще й мама з татом поруч. На вулицю (на подвір"я) можна виходити самому і самому іти в хату... Коротше, простір, воля і свобода :).
Максим спочатку "прилип" до мами, ні до кого на руки не йшов і вивчав, що тут відбувається. Потім розібрався, з усіма подружився і як бачив, що хтось збирається на вулицю, просився зразу до того на руки, "ловив попутку", щоб вийти погуляти :).

Трохи фоток:

Святослав став любителем ходити в гори. З такою радістю піднімався, навіть на найкрутіших підйомах не зупинявся і не просився на руки. Ще й деколи допомагав мені чи Ярославу, підштовхував ззаду. Такий юний турист, весь в маму (і трохи в тата :) )

Славчик хотів піднятися на самий верх гори, бо там "можна до неба досягнути", так йому знизу виглядало....

 Але Максимчик трохи сповільнював наш підйом, бо не хотів сидіти в рюкзаку, хотів теж іти з усіма:

Так що до самої вершини доберемося іншим разом :)

Дуже приємно дивитися з гори на село, маленькі будинки і машини:

Святославчик виглядав таким маленьким у високих горах :)....
Навчився робити з долоньок ковшик і так пити... дуже йому це сподобалося:

 Ми вже почали мріяти, що підемо разом в серйозний похід, з ночівлею в наметах і кашею в казані :)

Ще трохи працювали на городі. Для мене така робота (в невеликих дозах) краща за відпочинок. Славчик взявся теж допомагати, викопав посеред городу ямку і посадив туди картоплину. Баба стала пояснювати, що картоплю садять рядочками... Таке Святославу не сподобалося і він вирішив просто копати глибоку яму, щоб докопатися до магми... або хоча б до води

Так глибоко докопатися, правда, не вийшло. Але знайшовся скарб - шматок блискучої пластмаси. Напевно, від якоїсь ручки:). Усі дорослі роздивлялися і розказували Славчику, що то справжній скарб, золото... А як він випадково то згубив, то з таким самим ентузіазмом запевняли, що то ніяке не золото, а шматок старої пластмаси... Отак вірити дорослим...

Максим урожаю не чекав і їв усе підряд - землю, каміння, кульбаби...:(. Встигай тільки з рота виймати 

Зате, як він вдома облизував домашні тапки, нікого то вже не лякало...

А ще ми пекли паски, були в церкві і святкували Великдень... 

Був пікнік в честь Максимчикового рочку, поїздка в Тячів і в монастир біля Тячева серед дуже красивої природи, на горі, з якої відкривається вид на Румунію. Там мені дуже сподобалося, тихо, спокійно і дуже-дуже красиво... (сподіваюся, що ще з"їздимо туди колись). 

Дід з бабою не могли натішитися внуками.

В цілому, як кажуть, файно було, мало було :)...