Автоподорож Карпатами. Частина 2: Тячівщина – географічний центр Європи – Рахів.

Хоч і з величезним запізненням, продовжу писати про нашу автоподорож. Початок тут.

Далі шлях наш пролягав через Тячів (або Тячево, як його називають в Закарпатті)… Тячево – це теж невелике містечко-райцентр.
Усі закарпатські міста трохи схожі між собою - вузенькі центральні вулиці з магазинами по обидва боки дороги, невеликі магазини (одно- або двоповерхові будиночки, розташовані дуже близько один до одного)… А ще багато квітів і зелені - на вулицях, підвіконнях, в кошиках під ліхтарями…

Дорога продовжувалася  в бік Солотвино, і ми з нетерпінням чекали румунського села Нижня Апша. Це село дивує розкішними величезними будинками. Кожен будинок – майже палац.
Фото з машини, зроблені на ходу…

Кожного разу, як ми тут проїжджаємо, обговорюємо, скільки часу треба, щоб прибрати в цих хоромах :)

Тячівський район межує з Румунією. Частина кордону проходить по річці Тисі.  За цією табличкою – Тиса, а за нею вже Євросоюз, Румунія.

З дороги видно румунські хати, які ніби нічим не відрізняються від наших.
До 1945 року тут з обох боків Тиси було русинське село (русинами називають себе закарпатські українці). Після війни одна частина села стала Румунією, інша – Радянським Союзом. В тому, румунському селі люди дотепер говорять українською… Ніякого колючого дроту тут немає, ні прикордонників з собаками не видно, а річка така вузька і мілка, що її можна просто перейти вбрід… Здається, тут перейти кордон – справа кількох хвилин :)…  Але люди кажуть, що спостереження ведеться і навіть, щоб ловити рибу в Тисі, треба брати дозвіл. Ми перевіряти не стали і поїхали далі…

Наступна цікавинка – географічний центр Європи, який знаходиться в селі Ділове Рахівського району Закарпатської області. Визначили центр Європи ще в 1887 році вчені Віденської академії наук Австро-Угорської імперії. На мармуровій  табличці напис латиною: «Постійне, точне, вічне місце. Дуже точно, зі спеціальним приладом, виготовленим в Австро-Угорщині, за шкалою меридіанів та паралелей, встановлений центр Європи. Рік 1887»… Поряд з старим, невеликим монументом, є новий, встановлений вже в роки незалежності України.

А з обидвох боків дороги дуже красиві пейзажі: високі гори, а між ними в ущелині звивається Тиса.

Недалеко від знаку є сувенірний ринок, кафе, будиночок адміністрації біосферного заповідника

і стовп із кілометражем до різних європейських столиць.

Виявляється, звідси до Відня майже така відстань, як до Києва… Ех, якби не візи, ціни і все таке…
Тим часом вже вечоріло і ми поспішали до Рахова, щоб знайти де нам переночувати.

В Рахові встигли тільки трохи пройтися центром. Тут мирно співіснують старий костел, радянський пам’ятник воїнам-визволителям і отакий колоритний гуцул:

(«Знаймо – хто смо» - знаймо – хто ми).

На якийсь хороший готель ми не розраховували, тому номер, який нам запропонували в готелі «Європа», був приємною несподіванкою. Справді затишно, чисто, з новим ремонтом і усім необхідним… 

Виявилося, що у готелі є і ресторан. Ми там змогли і повечеряти, і поснідати. Все смачно, хороший вибір, велетенські порції, красиво оформлені… Єдиний мінус – порвані скатерки на усіх столах … Але на фоні усього іншого, нам це не заважало…
Чекаємо вечері (діти і ще частинка нашої компанії)…

(далі буде...)