Взимку пишу про літню поїздку. Тому це тільки ті враження, що збереглися від літа. Мабуть, найяскравіші ...
Замок видно здалеку, з усіх куточків Мукачева, бо стоїть він на горі. І більше гір ні в Мукачеві, ні десь поблизу немає... Тому ходять легенди, що гора та "рукотворна", люди в тяжких муках носили каміння і зводили її багато-багато років. Звідси і назва міста - Мукачево. Але науковці кажуть, що насправді та гора - згаслий вулкан.
Ну, якою б вона не була, але має красиву правильну форму і наверх до замку веде вузька асфальтована дорога. На обочинах продають сувеніри, закарпатське вино, мед, варену кукурудзу... А перед входом до замку невелика парковка для машин.
Замок, як і усі середньовічні фортеці, оточений глибоким ровом, через який веде дерев"яний міст. Стіни, високі і товстеленні (5 м завтовшки), збудовані трохи під кутом, щоб ворожі кулі не руйнували замок, а рикошетом поверталися назад... Зразу за стінами замку знаходиться перший рівень - ремісничий.
За ним знову міцна стіна, рів і міст до другого рівня, на якому жили вояки. Екскурсовод розказував, що в радянські часи "військова частина" замку була гуртожитком для майбутніх трактористів. Тепер хотіли б зробити там гарний готель для туристів. Але поки що немає для цього грошей.
Так виглядає другий рівень замку зверху:
До третього, княжого рівня ведуть сходи і невеликий тунель. Ліворуч - для слуг, праворуч - для вельмож... Там, де сходи для вельмож є і "рація" - отвір в стіні, крізь який можна говорити з кимось наверху, і металеві перегородки, які могли перетворити сходи-тунель на пастку, і дірка в стелі, щоб поливати ворогів гарячою смолою і закидати камінням...
На третьому, "княжому" рівні є глибоченний колодязь-загадка. Він без води, але кажуть, що закінчувався цей колодязь виходом до ріки Латориці.
В залах верхнього рівня тзнаходяться виставки, музеї, галереї. Є і церква, тепер вона екуменістична, тобто така "загальнохристиянська". В ній є і православні ікони, і оргАн для католицького богослужіння, і скульптури.
Володарями замку у різні часи були різні вельможі (як і уся історія Закарпаття - в постійних змінах володарів і загарбників). Найвідоміші імена Подільського князя Федора Корятовича, угорських князів Ракоці та Ілони Зріні.
Це - пам'ятник Ілоні Зріні та її сину Ференцу (а заодно і місце відпочинку для дітвори).
З найвищого майданчику відкривається такий краєвид:
А ще там збудований пам"ятник: на високому обеліску орел, повернутий в бік міста і досить дивний надпис:
"Пам'ятник на честь 1000-ліття віднайдення вітчизни Угорським Народом"... Якось дивно мені виглядає "віднайдення вітчизни угорським народом" на території України... Особливо на фоні теперішньої війни :(((... Але таке, може то щось інше малося на увазі.
В цілому замок дуже сподобався. Напевно, це єдиний замок в Україні, який так добре зберігся. Ми ще походили по виставках, крамничках і просто по балконах замку. Сфотографувалися напам'ять і поїли смачного морозива.
Напевно, в Мукачеві ще багато є цікавих місць, але ми в той день більше не встигли нічого подивитися. В самому центрі міста, зразу за пам'ятником Олександру Духновичу є кафе-ресторан швидкого харчування "Щодня". Там досить смачні страви, можна поїсти і дорослим, і дітям. Було усе свіже, недороге, тільки інтер"єр недуже, трохи нагадує радянську столову :(.
А це пам"ятник Олександру Духновичу, закарпатському письменнику, поету, культурному діячу:
"Я русин был есмь и буду... Люби родь твой не прото что онь славный, но для того, что онь твой."
Немає коментарів:
Дописати коментар