Поглянути в очі минулому...

Недавно нам пощастило. Не в музеї, не у виставковому залі, не в арт-галереї…, а усього лише на київській вулиці, серед шуму машин і руху перехожих ми із Святославом несподівано побачили такий пам’ятник.

Здалеку мені справді здалося, що то якийсь хлопчина читає, що написано на меморіальній дошці на будинку. А ближче вже побачила, що то не людина, а скульптура. І читає він отаку вивіску…

"Наказується всім жидам міста Києва і околиць зібратися в понеділок дня 29 вересня 1941 року до год. 8 ранку при вул. Мельника - Доктерівській (коло кладовища).
Всі повинні забрати з собою документи, гроші, білизну та інше.
Хто не підпорядкується цьому розпорядженню буде розстріляний.
Хто займе жидівське мешкання або розграбує предмети з тих мешкань, буде розстріляний."

Усе виглядало якось так реально, так несподівано і буденно – вивіска на будинку, перехожий хлопець, що читає, уся ця композиція не на площі, не у спеціально відведеному місці, а серед гамірної вулиці, - що хочеш чи не хочеш, а повіриш…

А, може, ще й  тому, що живемо у такий час – повний біди і трагедій… Не знаю. Але ця скульптура не залишила байдужою. І мимоволі виникали думки, а що далі було з тим хлопцем, з іншими людьми, яким отак одного дня довелося побачити оголошення... І люди ті жили в цьому ж місті, ходили цими ж вулицями, над ними було те саме небо… Ніби така коротка подорож в часі, від якої аж здригаєшся і рахуєш, скільки часу пройшло відтоді… Ніби немає гори трупів, понівечених тіл, заламаних рук, усього лише хлопчина перед оголошенням, але від того скульптура не менш трагічна і глибока, бо увесь трагізм залишає «за кадром»… Уже сам глядач домальовує в своїй уяві ті страшні картини Бабиного Яру і навіть хочеться більше знати історичної правди, як усе було насправді…

А внизу  лівіше є ще одна табличка з надписом: «Щоб минуле не повторювалося, знайди мужність поглянути йому в очі: вся правда в романі-документі «Бабин Яр» від очевидця подій Анатолія Кузнєцова (1929-1979)»…

Вже вдома в інтернеті знайшла ім'я автора цієї скульптури – Володимир Журавель.
Про письменника Анатолія Кузнєцова  та роман "Бабин Яр" я теж ніколи раніше не чула...  http://litakcent.com/2009/02/27/babyn-jar-dolja-tekstu-ta-avtora/

Отож, якщо будете на розі Фрунзе і Петропавлівської, підійдіть до того хлопчика, почитайте разом з ним страшне оголошення і відчуйте той розпач, страх і безвихідь, яку відчували люди, які стояли на цьому ж місці понад 70 років тому. Напевно, саме в цьому "справжність" і цінність мистецтва, яке може говорити до людей через камінь.