Ужгородський замок.

Цей замок - один з найдревніших в Україні.
До ІХ століття він був дерев'яним і належав князю, правителю білих хорватів, які жили на цих землях.
Та в ІХ столітті на замок напали угри, землі захопили, а замок, який належав тоді князю Лаборцю, спалили.
Під владою угорців на місці дерев'яного укріплення збудували кам'яне. А в 1312 році угорський король подарував Ужгородський замок братам Другетам, магнатам чи то французького, чи італійського походження. Рід Другетів володів замком 350 років. За їх володарювання замок добудовувався, укріплювався, "осучаснювався". І в свій час вважався майже неприступним.
1703-1711 роки - часи повстань і воєн. Воювали русинські і угорські селяни проти австрійської влади, під керівництвом князя Трансильванії Ференца ІІ Ракоці. Після поразки повстання австрійська імператриця Марія-Терезія передала замок греко-католицькій єпархії. З того часу в замку працювала богословська академія.
Тепер біля замку гуляють туристи, мами з колясками, а в самому замку - краєзнавчий музей.

Кажуть, що вночі замковими кімнатами блукає привид - вродлива дівчина у білому вбранні. Це одна із доньок графа Другета, яка закохалася у ворога, польського шляхтича. Поляк приїхав у замок як мандрівник, розказував цікаві історії про свої подорожі, пригоди... Дівчина закохалася у молодого сміливого мандрівника і відкрила йому усі замкові таємниці - де є підземні ходи, куди вони ведуть. Шляхтича стратили, а доньку за зраду граф наказав живою замурувати в замкову стіну... Отака жахлива легенда :((.
Перше враження від замку - швидше здивування, ніж захоплення. Важкі, "приземлені" стіни, за якими майже нічого не видно. Немає ніяких прикрас - "зубчиків", веж... тільки глуха стіна і міст через рів.

Вхід до укріплення.

Так колись виглядала замкова територія. Мури, церква і сам палац.

На території замку красивий парк, лавочки, скульптури...
Від церкви залишився тільки фундамент (на фото зліва).

Святослав біля скульптури турула. Турул (сокіл) - символ угорців. А ще, за легендою, саме турул приніс меч Ференцу ІІ Ракоці для перемоги в одній із битв.

Палац, в якому жили володарі замку, був додатково укріплений - ровом, мурами, охороною.
Тепер в нього потрапити набагато легше...

Замок осучаснений, пофарбований, древньої кладки стін майже не видно. На жаль :(... Якщо не знати, можна подумати, що це - якась сучасна адміністративна будівля.

Але деякі "древності" все-таки збереглися. Родовий герб Другетів.

Залишки розпису замкової каплиці.

Ми побували у більшості залів краєзнавчого музею...

Дуже шкода, що у нас, в Україні, не вміють робити музеї :(... Ніби цінні експонати. Ніби цікава, багата історія... Але дивитися на це зовсім не хочеться. Виглядає як старий припорошений хлам за склом :(.

Трохи деталей. Стеля.

Книжкова шафа (старовинна, з якоїсь особливої породи дерева).

Експозиція музичних інструментів.

Палац має затишний внутрішній дворик. З колодязем, з якого брали воду тільки у випадку облоги.

Здається, глибина колодязя - 36 метрів.

Весь дворик чомусь не сфотографувала :(.

Скульптури-погруддя зображають останніх володарів Ужгородського замку -Міклоша Берчені та Крістіну Чакі.

Ця графська родина зробила з маловідомого замку-укріплення розкішний культурний осередок. Вони проводили бали, урочисті прийоми. При дворі був оркестр, театр, бібліотека, велика колекція картин і гобеленів. Навколо замку посадили кілька англійських садів, які теж були створені із смаком і добре доглянуті. Міклош Берчені знав кілька мов, брав участь в різноманітних дипломатичних переговорах. Крістіна Чакі добре зналася в медицині, сама готувала ліки і написала медичний трактат...

Напевно, Ужгородський замок - не найцікавіший із замків Закарпаття. Як на мене, найбільше йому бракує "духу старовини", який десь є, але захований за штукатуркою і тисячами непотрібних музейних експонатів. Було б дуже добре зробити в ньому не застиглий музей, а "живий" культурний осередок, відродити замкові інтер"єри, проводити бали, якісь лицарські турніри... Можливо, тоді замок знову б ожив і притягував до себе багато відвідувачів і туристів.