Недавно чомусь розсердилася на Святослава і зловила себе на думці, що я в його роки (в шість років) була відповідальніша і мама вже доручала мені серйозні справи... Ну, таке як гуляти з молодшою сестрою, побути вдома з сестрою, нарвати смородини на компот, віднести на пошту листа...
Звичайно, в селі життя інше - там діти з двох-трьох років можуть гуляти на вулиці самі, по дорозі на пошту теж тільки усі знайомі і машин майже немає... Але і в місті дітям, щоб дорослішати і ставати відповідальними, треба доручати якісь справи. Це така ж необхідна підготовка до школи (і до дорослого життя), як читання, лічба і усе інше.
Усі діти люблять допомагати - і в рік, і в два, і в п'ять... Та кожного дня робити одне і те ж - застеляти ліжко, збирати іграшки, складати одяг - не завжди цікаво. Як на мене, саме тому дитячих обов"язків має бути небагато, вони мають бути нескладними, але такими, які треба робити щодня. (Поливати квітку два рази на тиждень - це складніше, бо звичкою не стає... Згадувати який день і що в цей день треба робити - це вже завдання для старших).
А ще - обов"язки краще вводити поступово і нічого, якщо доводиться деколи про них нагадувати...
Тепер у Святослава є кілька обов'язків - зранку застелити своє ліжко, після їжі покласти тарілку в мийку і ще - після прогулянки поставити взуття на поличку.
Звичайно, це небагато і не так складно. Деколи Святослав робить усе сам, без нагадувань, ще може і Максима ліжко застелити, або сам помити весь посуд. Деколи доводиться нагадувати про обов'язки.
Допомога і власна ініціатива - це дуже класно, я завжди радію такому і дякую Святославчику за допомогу. Якщо в інший день йому не хочеться мити посуд чи прибирати - це теж нормально і зрозуміло. Але свої обов"язки - це необхідність, яку треба робити щодня, коли і не дуже хочеться...
Максим у нас поки що обов"язків не має, але деколи я прошу його допомогти щось зробити. Особливо по вечорах, коли ми прибираємо в кімнаті і готуємося до сну.
На фото - помічники за роботою (робота з власної ініціативи :) ).
Звичайно, в селі життя інше - там діти з двох-трьох років можуть гуляти на вулиці самі, по дорозі на пошту теж тільки усі знайомі і машин майже немає... Але і в місті дітям, щоб дорослішати і ставати відповідальними, треба доручати якісь справи. Це така ж необхідна підготовка до школи (і до дорослого життя), як читання, лічба і усе інше.
Усі діти люблять допомагати - і в рік, і в два, і в п'ять... Та кожного дня робити одне і те ж - застеляти ліжко, збирати іграшки, складати одяг - не завжди цікаво. Як на мене, саме тому дитячих обов"язків має бути небагато, вони мають бути нескладними, але такими, які треба робити щодня. (Поливати квітку два рази на тиждень - це складніше, бо звичкою не стає... Згадувати який день і що в цей день треба робити - це вже завдання для старших).
А ще - обов"язки краще вводити поступово і нічого, якщо доводиться деколи про них нагадувати...
Тепер у Святослава є кілька обов'язків - зранку застелити своє ліжко, після їжі покласти тарілку в мийку і ще - після прогулянки поставити взуття на поличку.
Звичайно, це небагато і не так складно. Деколи Святослав робить усе сам, без нагадувань, ще може і Максима ліжко застелити, або сам помити весь посуд. Деколи доводиться нагадувати про обов'язки.
Допомога і власна ініціатива - це дуже класно, я завжди радію такому і дякую Святославчику за допомогу. Якщо в інший день йому не хочеться мити посуд чи прибирати - це теж нормально і зрозуміло. Але свої обов"язки - це необхідність, яку треба робити щодня, коли і не дуже хочеться...
Максим у нас поки що обов"язків не має, але деколи я прошу його допомогти щось зробити. Особливо по вечорах, коли ми прибираємо в кімнаті і готуємося до сну.
На фото - помічники за роботою (робота з власної ініціативи :) ).
Немає коментарів:
Дописати коментар