виговоритися...

Учора в мене було якесь таке відчуття, що мої емоції, почуття заморозилися... Якось навіть не переймала ні паніка, ні новини не "діставали" до глибини... Тільки десь було розуміння, що так бути не може, що десь є, звідкись зараз прийде спасіння... Чи то допоможе Європа, чи силовики таки опам"ятаються і перейдуть на бік народу, чи влада проявить людяність...

І спасіння таки прийшло! Слава Богу! Ввечері здавалося, що усе - це перемога! Була якась така ейфорія, хотілося обійняти усіх-усіх навколо. І так само зранку. Прокинулася в 6-ій з відчуттям, що настала весна. Навіть здалося, що пташки співають (хоча, звідки у нас пташки - 8-ий поверх і навіть дерев поруч немає)...

А далі мене накрило :"((((. Сиджу, ридаю і не можу зупинитися :"((((. Сімдесят, вісімдесят чи скільки там людей  загинули... Усе, це безповоротно і нічого поміняти не можна. У кожного з них є батьки, рідні, кохані. І їм жити з цим усе життя :(... Як? Як таке могло статися? Як ми, люди, це допустили?

Цей батько тримає закривавлену каску свого сина. Сину було 19...

Колись він чекав його народження, слухав його рухи в животику... Радів першим посмішкам, першим крокам...  Мріяв, ким син стане коли виросте. Сварив за неслухняність і тішився кожному досягненню...

А тепер він має блакитну каску. Якісь фотографії. Може, синові табелі зі школи і перші малюнки... І безліч спогадів... І з цим йому жити далі...

Я не знаю хто у цьому винен. І не мені судити.... Чи той, через кого усе почалося. Чи той, хто віддавав наказ. Чи той, хто координував роботу. Чи той, хто міг щось зробити і не зробив... Кожний знає, що він зробив (чи не зробив) і за що йому відповідати перед Богом... Кожен найменший камінець може призвезти до великого зсуву... і найменша частинка стіни може зруйнувати великий будинок. Не обов"язково бути героєм, достатньо бути людиною і думати що ти робиш і які будуть наслідки.

Недавно прочитала вислів, здається, Ремарка: "Людина живе, поки відчуває біль. І людина залишається людиною, доки може відчути чужий біль"...ДІВЧАТА! МАТУСІ! Не варто боятися, що діти побачать наші сльози і наш розпач, чи побачать якийсь страшний репортаж по інтернету... Варто турбуватися про інше - щоб вони залишалися Людьми і могли відчувати біль інших людей :(((.

Хто вірить в Бога, помоліться за душі загиблих людей. Земля їм пухом! І хай НІКОЛИ НІКОЛИ НІКОЛИ більше такого не повториться!

Фото звідси