Учора в мене було якесь таке відчуття, що мої емоції, почуття заморозилися... Якось навіть не переймала ні паніка, ні новини не "діставали" до глибини... Тільки десь було розуміння, що так бути не може, що десь є, звідкись зараз прийде спасіння... Чи то допоможе Європа, чи силовики таки опам"ятаються і перейдуть на бік народу, чи влада проявить людяність...
І спасіння таки прийшло! Слава Богу! Ввечері здавалося, що усе - це перемога! Була якась така ейфорія, хотілося обійняти усіх-усіх навколо. І так само зранку. Прокинулася в 6-ій з відчуттям, що настала весна. Навіть здалося, що пташки співають (хоча, звідки у нас пташки - 8-ий поверх і навіть дерев поруч немає)...
А далі мене накрило :"((((. Сиджу, ридаю і не можу зупинитися :"((((. Сімдесят, вісімдесят чи скільки там людей загинули... Усе, це безповоротно і нічого поміняти не можна. У кожного з них є батьки, рідні, кохані. І їм жити з цим усе життя :(... Як? Як таке могло статися? Як ми, люди, це допустили?
