Музей авіації

Найбільше театрів, церков, парків і музеїв у Києві я бачила в п"ятому класі, коли приїхала сюди з мамою на тиждень... І зовсім не думала, що я тут колись буду жити. Мама хотіла мені показати (і сама побачити) усе-усе... А тепер ми живемо в Києві і їздили із Святославом тільки в зоопарк і театр ляльок :(, бо "ми в Києві, встигнемо..."

Сьогодні, нарешті, вибралися в музей авіації. В цілому - в стилі радянських музеїв. Тобто зібране старе, непотрібне, обшарпане-облізле. До кожного експонату додається табличка. Ну, як водиться, на сірому фоні, дрібними літерами і десь на рівні коліна дорослої людини... Про зміст нічого не скажу - не читала (і не бачила, щоб хтось інший нагинався і вдивлявся). Потрібна інформація вивішується ближче до очей і нормальним шрифтом - "Руками не трогать!", "Осмотр кабины - 1 минута", "За ограду не заходить!","В окна не дышать!". Видно, за огорожу таки народ не заходить, там густо розселилися кроти... І це ще більше справляє враження чогось забутого і закинутого. Ну, таке собі кладовище літаків.

Святослав

Так давно не писала про Святослава... Тепер це зовсім не той Святославчик, що спав на прогулянках в рюкзачку, а мені подобалося дивитися як його довгі вії опускаються аж на щічки... Не той малючок, що збирав на прогулянці якісь гілочки, камінці і роздавав усім навколо... Хоча то було ще зовсім недавно...

Особливо Святослав подорослішав за ті два дні, що я була в пологовому. Розумію, що це більше в моєму сприйнятті, але все-одно. 

Максим

Максим, Максимчик, Максимко, а ще Джуніор, молодший тобто (так його Ярослав називає, наш тато) . Завтра Максимчику чотири місяці. Має прегарні синьо-сірі очі, до усіх щиро так посміхається і співає. Ага, саме співає ...  виводить свої пісні  тоненьким голосочком, старається, аж мружиться . А ще у нього ніжні такі щічки, що хочеться їх цілувати і цілувати . Хоча Максиму, здається, ті ніжності не дуже подобаються... Як до нього хтось наближається, хапає за волосся і тягне собі в рот.

Дуже спритно вже перевертається на животик, і якось, по-своєму, повзе... встигай лише ловити його на краю ліжка.

А ще дуже мені подобається як Максимчик, коли поїсть, задоволено облизується, причмокує язичком і губками. Ніби розсмаковує те, що у нього в ротику .

Отаке у нас маленьке чудо...

Слівця і словечки

Їдемо в машині, дуже гАряче. Святослав починає нити, що втомився, набридло, чи довго ще... а тоді каже: "Тут так жарко, що я зараз здохну!" Я оторопіла, тоді пояснюю, що "здохну" - негарне слово і не треба так казати. Славчика це роззадорило і він раз за разом повторює, що в машині така жара, що "можна здохнути". При цьому хитро дивиться на мене, що з того буде. Я пояснюю, що люди не здихають, здохнути може якась тваринка - собачка, кіт, курка чи ще хтось. Тоді разом перераховуємо які ще бувають тварини, що з ними може таке бути. На цьому інтерес до слова пропав і я  "полегшено зітхнула"... Але днів через чотири-п"ять Святославчик грається курочками (такі дерев"яні кури на круглій дошці з ручкою. Якщо дощечкою крутити, кури ніби клюють). Одна курочка відпала. Славчик приносить мені і показує: "Дивися, ця здохла.." :(

Ще одне нове слівце - "зараза" :(. Недавно грається, ніби ловить рибу і кричить: "От зараза! Не та риба піймалася!" . Зробили вигляд, що нічого такого, щоб не виникло більшого бажання те слово повторювати...
Тепер думаю, що буде як Святославчик почне з вулиці "словечки" приносити і як пояснювати, що  їх не треба казати...

Привіт! Ти хто?

Це так Святославчик розмовляє з братиком... При цьому носом втикається мені в живіт і похлопує по ньому ручкою:). А потім прикладає вухо і прислухається... Я вже пояснювала, що братик маленький, розмовляти ще не вміє, і з животика ми б його не почули. Але Святослав все-одно сподівається і кожен раз питає: "Чому братик нічого не каже?"