Слівця і словечки

Їдемо в машині, дуже гАряче. Святослав починає нити, що втомився, набридло, чи довго ще... а тоді каже: "Тут так жарко, що я зараз здохну!" Я оторопіла, тоді пояснюю, що "здохну" - негарне слово і не треба так казати. Славчика це роззадорило і він раз за разом повторює, що в машині така жара, що "можна здохнути". При цьому хитро дивиться на мене, що з того буде. Я пояснюю, що люди не здихають, здохнути може якась тваринка - собачка, кіт, курка чи ще хтось. Тоді разом перераховуємо які ще бувають тварини, що з ними може таке бути. На цьому інтерес до слова пропав і я  "полегшено зітхнула"... Але днів через чотири-п"ять Святославчик грається курочками (такі дерев"яні кури на круглій дошці з ручкою. Якщо дощечкою крутити, кури ніби клюють). Одна курочка відпала. Славчик приносить мені і показує: "Дивися, ця здохла.." :(

Ще одне нове слівце - "зараза" :(. Недавно грається, ніби ловить рибу і кричить: "От зараза! Не та риба піймалася!" . Зробили вигляд, що нічого такого, щоб не виникло більшого бажання те слово повторювати...
Тепер думаю, що буде як Святославчик почне з вулиці "словечки" приносити і як пояснювати, що  їх не треба казати...

Привіт! Ти хто?

Це так Святославчик розмовляє з братиком... При цьому носом втикається мені в живіт і похлопує по ньому ручкою:). А потім прикладає вухо і прислухається... Я вже пояснювала, що братик маленький, розмовляти ще не вміє, і з животика ми б його не почули. Але Святослав все-одно сподівається і кожен раз питає: "Чому братик нічого не каже?"

"Київська казка" (частина 2)

Якщо чесно, раніше я не розуміла ляльок "без обличчя", як вальдорфські ляльки або українські ляльки-мотанки . Зрозуміло, що вони залишають місце для фантазії, що у такої ляльки не єдиний "застиглий" настрій, а може мінятися (в залежності від настрою того, хто на них дивиться)... Та мені вони здавалися якимось нецікавими. Але тільки не ці ляльки:

"Київська казка" (част. 1)

або "Міжнародний салон авторської ляльки"

"Міжнародний", бо ляльки на виставку приїхали з Німеччини:

Підняти себе високо-високо...

Останнім часом у Святославчика з"явилася така мета - "підняти себе високо-високо... аж до стелі". Він намагається себе підняти, сидячи на підлозі чи на ліжку: обхоплює себе ручками під колінами і старається... Або коли сидить на стільці, пробує підняти себе разом із стільцем. Сьогодні була нова спроба - став ногами на шарф, в руки взяв кінці шарфа, і так себе піднімав. Старається-старається з усієї сили, а потім зітхає: "не виходить"...

Я кожен раз йому пояснюю, що людина не може сама себе підняти, ніхто так не може. А тато наш це пояснює по-іншому - "У більшості людей не виходить себе підняти, ну ти пробуй, може у тебе вийде". А мені каже: "Ну от підініме він себе зараз, і що ти йому далі будеш розказувати, що ніхто так не може?":)