Зимово-різдвяна бібліотечка.

Коли навколо пахне Різдвом - імбирними пряниками, ялинкою і мандаринами, у святкових вітринах крутяться засніжені будиночки і Діди Морози, читати дітям хочеться теж щось таке, святкове і трохи чарівне...Новорічно-різдвяної літератури для дітей тепер безліч. Поділюся тим, що зібралося у нас в бібліотечці, може комусь буде в нагоді.

Огюст Роден. Скульптура "Поцілунок".

Вирішила час від часу писати в блозі про шедеври світового мистецтва. Ті, які мені цікаві або чимось вразили... Недавно на виставці бачила бронзову копію скульптури Родена "Поцілунок". Це один з творів мистецтва, який не залишає байдужим нікого.

Коли Родену було 45 років і він був знаним майстром в Парижі, мав свою майстерню, учнів, в його житті з’явилося щось нове. В майстерню Родена прийшла Каміла Клодель - 19-річна дівчина. Красива, талановита, із заможної родини . Вона прийшла, щоб працювати помічницею – прибирати залишки глини, підмітати, подавати інструменти і вчитися мистецтву скульптури. 

Він захоплювався її юністю і красою, вона – його талантом і майстерністю. Між помічницею і майстром спалахнула пристрасть. Роден ліпив красу Каміли, ніжність і нестримні почуття. В цей час з'явилися найкрасивіші, найромантичніші твори майстра – «Данаїда», «Аврора», «Вічний кумир», «Вічна весна», «Поцілунок»… 

Каміла була натурщицею, музою і коханкою Родена, а він – її єдиним трагічним коханням. Стосунки тривали більше десяти років і закінчилися розривом. Каміла так і не змогла пережити цю трагедію, глибока депресія перейшла в психічне захворювання і останні 30 років свого життя вона провела психіатричній лікарні. Огюст Роден втратив музу і в його скульптурах вже не було тих емоцій і життєвої енергії, що раніше…

Ужгород.

Про Ужгород…
Погуляли по історичному центру і залишилося відчуття, що побували десь в Європі. Багато квітів, зелені, магазини не з сувенірами, а з одягом, взуттям і сумками… Можна ходити за покупками в центр, ціни такі, як і скрізь. 
А ще безліч кафешок, і сидять в них не туристи, а самі ужгородці… Не з приводу дня народження чи корпоративу, а просто так, в четвер ввечері, після роботи. Батьки п’ють каву на набережній, а поруч бігають діти, ганяють голубів. І так гарно пахне кавою і вафлями.
В деяких кафе є знижка для велосипедистів – 20%. Здається, це єдине місто, в якому я таке бачила… А в Ужі плаває риба і можна побачити її прямо з пішоходного мосту, хоч річка дуже мілководна.

Невицький замок.

Замок, оповитий легендами і народними переказами. Для кого його будували, хто тут жив, від кого захищався і чому Невицький - можна хіба що здогадуватися...
 Знаходиться він за 12 км від Ужгорода, на горі вулканічного походження (заввишики 260 метрів над рівнем моря)...

За однією з легенд вважають, що Невицький замок - замок невіст (тобто жінок). Коли були напади на Ужгородський замок, жінки і діти знаходилися тут, в безпеці. І ніби обидва замки - Ужгородський і Невицький - з'єднувалися підземним ходом. Але поки що того підземного ходу не знайдено...

Інша легенда стверджує, що Невицький замок - це місце захоронення невіст (жінок, дівчат) з багатих аристократичних родин.

Ще одна, найбільш поширена легенда - легенда про Поган-діву, жінку, яка будувала цей замок і володарювала в ньому. Поган-діва славилася страшною жорстокістю. Будувати замок мусили усі люди з довколишніх сіл - чоловіки й жінки, діти і старі... Усі носили важке каміння на високу гору. Розчин замішували на молоці і яєчних білках, щоб стіни були міцними. Навіть жінки-годувальниці були змушені віддавати грудне молоко на будівництво. В голоді, смертях і стражданнях зводився цей замок... За однією з версій легенди Поган-діва була туркенею, за іншою - жінка із роду Другетів.
Визволив людей від Поган-діви король Матіяш. Так як замок був неприступним, король взяв його хитрістю. Вночі привів під замок стадо худоби. На усіх тваринах були дзвоники і до рогів прив'язані запалені свічки. Стадо ревло, дзвеніло дзвониками, світило. Поган-діва злякалася і кинулася тікати із замку на коні. Тоді її наздогнали і вбили.

Легенди легендами, але замок, вірніше стіни, які від нього залишилися, справді виглядають похмурими і загадковими.

Ужгородський замок.

Цей замок - один з найдревніших в Україні.
До ІХ століття він був дерев'яним і належав князю, правителю білих хорватів, які жили на цих землях.
Та в ІХ столітті на замок напали угри, землі захопили, а замок, який належав тоді князю Лаборцю, спалили.
Під владою угорців на місці дерев'яного укріплення збудували кам'яне. А в 1312 році угорський король подарував Ужгородський замок братам Другетам, магнатам чи то французького, чи італійського походження. Рід Другетів володів замком 350 років. За їх володарювання замок добудовувався, укріплювався, "осучаснювався". І в свій час вважався майже неприступним.
1703-1711 роки - часи повстань і воєн. Воювали русинські і угорські селяни проти австрійської влади, під керівництвом князя Трансильванії Ференца ІІ Ракоці. Після поразки повстання австрійська імператриця Марія-Терезія передала замок греко-католицькій єпархії. З того часу в замку працювала богословська академія.
Тепер біля замку гуляють туристи, мами з колясками, а в самому замку - краєзнавчий музей.

Кажуть, що вночі замковими кімнатами блукає привид - вродлива дівчина у білому вбранні. Це одна із доньок графа Другета, яка закохалася у ворога, польського шляхтича. Поляк приїхав у замок як мандрівник, розказував цікаві історії про свої подорожі, пригоди... Дівчина закохалася у молодого сміливого мандрівника і відкрила йому усі замкові таємниці - де є підземні ходи, куди вони ведуть. Шляхтича стратили, а доньку за зраду граф наказав живою замурувати в замкову стіну... Отака жахлива легенда :((.
Перше враження від замку - швидше здивування, ніж захоплення. Важкі, "приземлені" стіни, за якими майже нічого не видно. Немає ніяких прикрас - "зубчиків", веж... тільки глуха стіна і міст через рів.