Фільм "Юність" (2014)

фото звідси - http://www.ex.ua/78573494

Подивилися сьогодні цей фільм. Здається, він 2014 року, новий і з багатьма позитивними відгуками в неті.

Фільм про життя хлопчика. Починається, коли хлопчику 6 років, а закінчується фільм, коли йому вже 18... Таке собі сучасне кіно, без конкретного сюжету. Без якоїсь основної думки і висновків. Трохи життєве, трохи філософське. 
Але після перегляду у мене відчуття, що ніби я прожила життя. Прожила якось так, як вийшло, куди занесла життєва течія. А тепер, після титрів,  у мене раптом новий шанс повернутися на початок, коли дитині тільки 6, коли ще усе попереду. 
Ну, і жити не як вийде... а уже маючи перед очима той досвід. Навіть не досвід якихось дій - що так треба робити, а так ні... А швидше досвід відчуттів і досвід того, що час так швидко минає...
Хто любить такі фільми - рекомендую  ... Тільки краще дивитися неспішно, коли нічого не відволікає і є багато часу (наприклад, вночі :)), бо фільм іде 2,5 години.

Хлопчачі ігри

- Тара - ра - рам!!! А - а - аа! Дракон летить! Максим, стріляй! У нього треба лазером стріляти! Мама, чому він знову оживає, раніше він гинув від лазера? Що робити?!... А -аа! Та-ра-рах!

Казкотерапія Святослава :)

Максим наш дуже не любить мити голову (ну, як і раніше не любив цього Славчик). Сьогодні Ярослав купає Максима, а ми з Святославом занялися рукоділлям на кухні. З ванної чути крики. Зрозуміло, треба мити голову... Ярослав вмовляє, переконує: "Підніми голівку, дивися вверх, так водичка не буде попадати в очі... Ну, давай... Ми швиденько". А Максим кричить: "Ні!! Не буду!! А-аа! Не треба!"..

Тут Славчик із своїм шиттям біжить у ванну: "Максимчик! Слухай казочку...

Жив собі один хлопчик. Коли він виріс, пішов у похід в гори. І там раптом почався дощик. А дощик той був чарівний. Кожна волосинка, на яку попадала краплина дощу, ставала золотою...":) І усе те таким таємничим голосом, майже пошепки. Максим аж заслухався, заспокоївся, став дивитися на "дощик"... І так ми спокійно і легко помили голівку. 

Таки "казкотерапія" працює :).

Парк Шенборна

Учора випадково натрапила в інтернеті на дуже красиві фото. Стала шукати, в яких заморських краях така краса. Виявилося, що то зовсім не Швейцарія і не Англія, а парк Шенборна в рідному Закарпатті, Перечинський район. Я вже загорілася мрією як ми туди влітку поїдемо... А потім виникла думка, що може то просто хтось уміє гарно знімати :)

Там де гори, полонини...

Розбираю літні фото. Ніби ніде не їздили цього року, навіть те, що по-мінімуму планували - і там не були... Але все-одно фоток багато. І спогадів, і вражень теж... 

На початку травня їздили до моїх батьків у Закарпаття і ще й поїздили по "туристичних маршрутах". Приємно було побачити, що туризм в Закарпатті розвивається, туристів приїжджає все більше. Намагаються їх добре приймати, щось цікаве показати, розказати. І природа дуже-дуже красива...
Хоча й свої недоліки є - в дорозі знайти місце, щоб зупинитися і поїсти не так просто... Дорога  роздовбана, середня швидкість 35 км/год (але зате краєвиди... Якщо не за кермом, то така швидкість цілком влаштовує :) ).

А тепер по-порядку. Оленяча ферма. Єдина в Україні. Оленів тут розводять заради рогів, якусь речовину з них використовують у фармакології…  Ну і туристів водять. Територія велика, красива, чиста, з альтанкою і дитячим  майданчиком. Ще й двоє козенят на майданчику гуляють .