День народження в піццерії

Виявляється, таки буває дешево і не сердито, а цікаво, весело і смачно. 

Це ми так святкували сьогодні з дітками дитяче ДН. Діти готували собі піццу, самі закладали в піч, чекали... а потім їли з таким апетитом, що не відтягнути... А батьків в той час ніхто смикав за рукав, не вимагав розваг. І можна було спокійно поговорити, випити чаю-кави, поїсти піццу і пофоткатися в прикольних самбреро.

Бажаючих приїхати сьогодні в піццерію через снігові замети, нерозчищені дороги і майже без маршруток,  було небагато. Але, з іншого боку, піццерія була порожня. І увесь персонал нам радів і посміхався:)). Спочатку наші кухарі вдягнулися в нарукавники, фартушки і ковпаки

Максиму 10 місяців

Отак непомітно наш малючок-павучок перетворився на маленького хлопчика, із своїм характером, своїми вподобаннями. Такий веселий, активний, вертлявий... Як має якусь мету, то непросто його відволікти і переключити на щось інше. Наполегливо, сто разів підряд буде повзти у ванну, відчиняти двері і зачаровано дивитися як працює пральна машина (ну, і стукати по дверцятах при цьому)... Забирати у кімнату, відволікати іграшками - то все даремна справа .

Мій хенд-мейд

Перебирала фотки і наткнулася на новорічні подарунки, які я робила в грудні. Було стільки планів, а зробилося мало що з того... Чи то часу, чи терпіння, чи фантазії не вистачило....
В дитсадок вихователькам робила підсвічники з баночок від йогурту. Вони такі маленькі, на 130 гр, якраз те, що треба для підсвічника.

Музей авіації

Найбільше театрів, церков, парків і музеїв у Києві я бачила в п"ятому класі, коли приїхала сюди з мамою на тиждень... І зовсім не думала, що я тут колись буду жити. Мама хотіла мені показати (і сама побачити) усе-усе... А тепер ми живемо в Києві і їздили із Святославом тільки в зоопарк і театр ляльок :(, бо "ми в Києві, встигнемо..."

Сьогодні, нарешті, вибралися в музей авіації. В цілому - в стилі радянських музеїв. Тобто зібране старе, непотрібне, обшарпане-облізле. До кожного експонату додається табличка. Ну, як водиться, на сірому фоні, дрібними літерами і десь на рівні коліна дорослої людини... Про зміст нічого не скажу - не читала (і не бачила, щоб хтось інший нагинався і вдивлявся). Потрібна інформація вивішується ближче до очей і нормальним шрифтом - "Руками не трогать!", "Осмотр кабины - 1 минута", "За ограду не заходить!","В окна не дышать!". Видно, за огорожу таки народ не заходить, там густо розселилися кроти... І це ще більше справляє враження чогось забутого і закинутого. Ну, таке собі кладовище літаків.

Святослав

Так давно не писала про Святослава... Тепер це зовсім не той Святославчик, що спав на прогулянках в рюкзачку, а мені подобалося дивитися як його довгі вії опускаються аж на щічки... Не той малючок, що збирав на прогулянці якісь гілочки, камінці і роздавав усім навколо... Хоча то було ще зовсім недавно...

Особливо Святослав подорослішав за ті два дні, що я була в пологовому. Розумію, що це більше в моєму сприйнятті, але все-одно.