Святослав

Так давно не писала про Святослава... Тепер це зовсім не той Святославчик, що спав на прогулянках в рюкзачку, а мені подобалося дивитися як його довгі вії опускаються аж на щічки... Не той малючок, що збирав на прогулянці якісь гілочки, камінці і роздавав усім навколо... Хоча то було ще зовсім недавно...

Особливо Святослав подорослішав за ті два дні, що я була в пологовому. Розумію, що це більше в моєму сприйнятті, але все-одно. 

Максим

Максим, Максимчик, Максимко, а ще Джуніор, молодший тобто (так його Ярослав називає, наш тато) . Завтра Максимчику чотири місяці. Має прегарні синьо-сірі очі, до усіх щиро так посміхається і співає. Ага, саме співає ...  виводить свої пісні  тоненьким голосочком, старається, аж мружиться . А ще у нього ніжні такі щічки, що хочеться їх цілувати і цілувати . Хоча Максиму, здається, ті ніжності не дуже подобаються... Як до нього хтось наближається, хапає за волосся і тягне собі в рот.

Дуже спритно вже перевертається на животик, і якось, по-своєму, повзе... встигай лише ловити його на краю ліжка.

А ще дуже мені подобається як Максимчик, коли поїсть, задоволено облизується, причмокує язичком і губками. Ніби розсмаковує те, що у нього в ротику .

Отаке у нас маленьке чудо...