виговоритися...

Учора в мене було якесь таке відчуття, що мої емоції, почуття заморозилися... Якось навіть не переймала ні паніка, ні новини не "діставали" до глибини... Тільки десь було розуміння, що так бути не може, що десь є, звідкись зараз прийде спасіння... Чи то допоможе Європа, чи силовики таки опам"ятаються і перейдуть на бік народу, чи влада проявить людяність...

І спасіння таки прийшло! Слава Богу! Ввечері здавалося, що усе - це перемога! Була якась така ейфорія, хотілося обійняти усіх-усіх навколо. І так само зранку. Прокинулася в 6-ій з відчуттям, що настала весна. Навіть здалося, що пташки співають (хоча, звідки у нас пташки - 8-ий поверх і навіть дерев поруч немає)...

А далі мене накрило :"((((. Сиджу, ридаю і не можу зупинитися :"((((. Сімдесят, вісімдесят чи скільки там людей  загинули... Усе, це безповоротно і нічого поміняти не можна. У кожного з них є батьки, рідні, кохані. І їм жити з цим усе життя :(... Як? Як таке могло статися? Як ми, люди, це допустили?

Гра

Розбирала на днях іграшки і знайшла карточки-картинки. Такі, щоб вчити англійську мову. Вони перейшли нам в спадок і лежать собі уже кілька років без діла...

А сьогодні придумали з Святославом гру: по черзі брати одну картинку і загадувати загадку, а інший відгадує, що на картинці намальовано. Вийшло дуже цікаво:). Навіть не знаю, кому більше сподобалося, мені чи Святославу. Славчик мої загадки відгадував миттєво, а мені деколи приходилося добре подумати:).

Святослав: «Таке і кругле, і трикутне. Червоне, з коричневими крапочками»... Мої варіанти ніяк не підходили, Славчик уточнив, що «їстівне», тоді зрозуміла – полуниця.

Або:  «Якщо ми у баби в Торуні і вже треба їхати в Київ, а машини немає. То що?»... Тут я швидко зрозуміла, поїзд. Але таке цікаве пояснення...

А ще:  «Коли ми снідаємо, то це відкриваємо». Мої варіанти – йогурт, вершки, пластівці, згущене молоко... Усе не те. Святослав уточнює: «Як відкриваємо, робиться дірка». Кастрюля, мультиварка... Знову не те. Славчик знову підказує: «Робиться дірка в будинку»... Так уже ясно – вікно. Ми коли снідаємо, відкриваємо в кімнаті вікно...

:) Отаке мислення без шаблонів.

Прогулянка (фото)

Сьогодні було холодно, мокро і вітер... Гуляти на майданчику ну зовсім не хотілося і ми знову поїхали в Мануфактуру. На цей раз з фотоапаратом :)

Отака там ялиночка:

Святослав - байкар

Сьогодні Ярослав забрав Славчика з садка раніше, перед денним сном, і заодно підвезли по дорозі тьотю Оксану, кухарку. Святослав скористався тим, що "тьотя кухарка" у нас в машині і завів з нею розмову:

- Знаєш, ти би варила суп з овочами, я такий дуже люблю... І вари супу більше, бо я так багато їм, мені не вистачає.

Тьотя Оксана:

- Святославчик, то ти проси добавки! 

Святослав:

- Добре. А ти купуй більше продуктів, то і супу більше вийде.

Потім став розказувати, що як він багато набігається, то нагрівається і піднімається вверх, в небо. Там трохи охолоджується і тоді спускається на землю. Це вчора якраз Ярослав розказував йому як піднімаються вверх такі кулі чи ліхтарі, які часто на свята запускають).

Кожного дня нові байки, встигати б записувати:)

...

Сьогодні зранку їхала в маршрутці повз студмістечко. Студенти вже організОвувалися на мітинг компаніями - більшими і меншими, з прапорами, галстуками і без нічого...

Стало так радісно на душі - ось вони, наша українська молодь! Зовсім юні, але такі вже дорослі! Вірю, що з них будуть справжні Люди - з моральними цінностями, сміливі і небайдужі до чужого горя... Це золоте майбутнє нашої України! Це не ті істоти, які "за шматок хліба", ковбаси чи квартиру в Києві (кожен відносно своєї посади) сліпо виконують накази і не мають нічого святого в серці.

Так що ми, українці, - живі! А в живих завжди є надія! Боже, допоможи нам!