Максим наш дуже не любить мити голову (ну, як і раніше не любив цього Славчик). Сьогодні Ярослав купає Максима, а ми з Святославом занялися рукоділлям на кухні. З ванної чути крики. Зрозуміло, треба мити голову... Ярослав вмовляє, переконує: "Підніми голівку, дивися вверх, так водичка не буде попадати в очі... Ну, давай... Ми швиденько". А Максим кричить: "Ні!! Не буду!! А-аа! Не треба!"..
Тут Славчик із своїм шиттям біжить у ванну: "Максимчик! Слухай казочку...
Жив собі один хлопчик. Коли він виріс, пішов у похід в гори. І там раптом почався дощик. А дощик той був чарівний. Кожна волосинка, на яку попадала краплина дощу, ставала золотою...":) І усе те таким таємничим голосом, майже пошепки. Максим аж заслухався, заспокоївся, став дивитися на "дощик"... І так ми спокійно і легко помили голівку.
Таки "казкотерапія" працює :).
